Головна сторінка
Подорожі по Україні
Крим
Старий Крим

Селище Старий Крим розміщене на лівому березі річечки Чурук-Су в східній частині Кримського півострова. Всього за 20 кілометрів від Феодосії, якщо рухатись в сторону Сімферополя. За адміністративним поділом населений пункт Старий Крим відноситься до Кіровського району автономії.

Перша згадка про містечко датується 1266 роком. Правда тоді воно називалось Солхат… Або Суркат… Або Сурхат… На китайській карті 1331 року поселення назване Солгатом.
Археологічні дослідження доводять, що в ті часи Старий Крим був досить крупним торговим центром, де торгували греки, вірмени, слов’яни й представники азійських культур. Трохи згодом до них приєднались венеціанці та генуезці.
В ХІІІ столітті Солхат був поділений на християнську та мусульманську частини. На території останньої проживав намісник Золотої Орди, до складу якої входила значна частина Криму. Солхат в ті часи був адміністративним центром Кримського Юрту й резиденцією кримського еміра.
В 1253 році, в місті, по наказу хана Батия для нього був побудований палац. Крім палацу будувались й палацики місцевої знаті, розростались лавки ремісників й торговців. Саме місто було обнесене кріпосною стіною з баштами й захищене ровами.
В XIV столітті в Солхаті будується караван-сарай площею близько 2500 квадратних метрів. Тут вирував один з найбільших базарів Криму з купцями з усього світу. Залишки цієї грандіозної споруди можна побачити й зараз на розі Грецької й Річної вулиць.
Зовсім поряд збереглися ще одні мальовничі руїни – розвалини найдревнішої мечеті Криму, так званої мечеті султана Бейбарса. Вона була побудована в 1287-88 роках і названа на честь Захіра Сейф-ад-діна ас-Саліха Бейбарса, султана мамлюкської династії, що правив свого часу… ага… аж Єгиптом.

Фото й текст з сайту міста Старий Крим http://staryi-krym.narod.ru/main.htm:
«Султан Бейбарс вошел в историю тем, что нанес крупное поражение татаро-монголам, и остановил их продвижение на Ближнем Востоке. Выходец из Причерноморских степей, видимо, кипчак (половец), Бейбарс в детстве был куплен на одном из невольничьих рынков полуострова, как белый раб (мамлюк). В 1277 г. Бейбарс, желая увековечить свое имя, и прославить место своего рождения, выделил 2000 динар на строительство мечети в Солхате.»
В 1314 році в Солхаті будується ще одна мечеть, мечеть Узбека. Вона на щастя вціліла, що не скажеш про медресе, руїни якого примикають до стін мечеті.

Сайт http://staryi-krym.narod.ru:
«Хан Узбек, вступивший на золотоордынский престол в 1312 году, став приверженцем ислама, велел построить в Солхате красивую мечеть и высшее мусульманское духовное училище - медресе. Строительство мечети было начато в 1314 году. По сообщению турецкого путешественника Эвлии Челеби, в 1512-1513 годах при Менгли-Гирее I мечеть была соборной.
Сейчас мечеть представляет собой прямоугольное в плане здание базиликального типа с входом с северной стороны и встроенным в северо-восточный угол минаретом. Продольной осью здание ориентировано в направлении север-юг, с тем, чтобы находящиеся в здании правоверные, молясь, лики свои обращали к югу, в сторону Мекки.»

На вулиці Стамова знаходяться залишки ще однієї мусульманської святині - мечеті Куршум-Джамі (Свинцева мечеть), названої так через те, що при її будівництві в камінну для кладку міцності заливався свинець.
Незважаючи на таку кількість поважних святинь і їх міць, в кінці ХIV століття місто було розорене військами Тамерлана, а в середині ХV теж саме зробив син хана Тохтамиша – Саїд Ахмед.

Взагалі то, Салхат часто ставав місцем політичних й військових «розборок» між численними кримськими (а часто й зовсім не кримськими) князями, ханами, консулами й намісниками. Між іншим, тут скінчив свої дні сумнозвісний Мамай, який був розгромлений на Куликовому полі..
В 1443 році перший «незалежний» правитель Кримського ханства переносить столицю в Кирк-Ор (Чуфут-Кале) й зірка Солхату починає згасати. А після захоплення, в 1475 році, торгового кримського узбережжя турками славі міста приходить повний «кирдик». Солхат навіть втрачає свою колишню назву й віднині називається Ескі-Киримом або Старим Кримом



(«Кирим» у перекладі з тюркського означає «фортеця», а «ескі» - «стара»).
Місто ще декілька століть підтримувало свої оборонні споруди, але вони вже не відігравали тої стратегічної ролі задля якої зводились. Старий Крим стає богом і аллахом забутим місцем.
Певне пожвавлення сталося в місті лише після приєднання Криму до Російської імперії. Були навіть плани зробити його столицею Таврійської губернії. Під це діло й нову назву придумали –Левкополь. Але… Але… Але…

В 1787 році імператриця Катерина ІІ разом з чисельною свитою вирішила відвідати свої нові південні володіння. Маршрут її пролягав і через Старий Крим. Пардон, через Левкопіль.

Сайт http://staryi-krym.narod.ru/main.htm:

«В 1787 году состоялось путешествие в Крым Екатерины II, которое до сих пор остается самым знаменитым крымским путешествием. В свиту императрицы входили князь Потемкин, австрийский император Иосиф II, путешествовавший под именем графа Фалькенштейна, принц де Линь, граф де Сегюр, граф А. Безбородко и другие высокопоставленные лица. Екатерина II в сопровождении своей пышной свиты посетила Симферополь, Севастополь, Феодосию.
27 мая 1787 года в 2 часа пополудни Екатерина II выехала из Карасубазара (совр. Белогорск) и в седьмом часу прибыла в Старый Крым, где остановилась на ночлег в специально для этого построенном дворце. По прибытии императрицы легкоконный Таврический полк отдавал честь с преклонением штандартов, били в литавры и играли на трубах, с наступлением темноты сад и вся прилегающая к дворцу территория были иллюминированы.
На следующий день, 28 мая, императрица посетила Феодосию. При въезде в город, так же, как и при отбытии, была произведена пушечная пальба. Екатерина посетила Феодосийский монетный двор, где в ее присутствии были оттиснуты две золотые медали с обозначением года, месяца и дня. Потемкин преподнес эти медали Екатерине и графу Фалькенштейну. В свою очередь Екатерина вручила орден св. Владимира 3 степени бригадиру Шицу, командовавшему легкоконным Таврическим полком, в воздаяние его отличной и ревностной службы. В тот же день высокопоставленные путешественники вернулись в Старый Крым, где провели следующую ночь.
Интересна история дворца, построенного в Старом Крыму для Екатерины II. Изначально на его месте находилась армянская церковь, которую в преддверии будущего путешествия перестроили во дворец (нагадаю, що вірменська громада в Старому Криму була досить чисельна ще з XIII століття – Кифоренко С.). Впоследствии дворец стал православным храмом во имя Успения Божьей Матери. В нем пребывали архипастыри Феодосийские и Мариупольские, а именно: Дорофей, скончавшийся в 1787 году в Таганроге, Моисей, погибший от рук злодеев, Иов, Гервасий и Христофор. После перевода последнего в Харьков преосвященных в Старом Крыму больше не было, а осталось только место приходского священника. Богослужение продолжалось до 27 января 1825 года, когда, вероятно, из-за неосторожности священнослужителей, церковь сгорела. В саду при храме, который еще долго сохранялся в Старом Крыму в виде развалин, находился памятник похороненному здесь двухлетнему сыну генерала Панчулидзева, а за оградой — памятник на месте захоронения полковника Донского казачьего войска Чикалева.
В Старом Крыму специально к приезду императрицы был построен так называемый Екатерининский фонтан. Это было сооружение в виде крытого черепицей павильона в восточном стиле. Сверху, над фонтаном, была сооружена беседка, где знаменитая гостья изволила пить чай. По прошествии времени фонтан был почти полностью разрушен.»


В кінці XVIII на старокримських околицях намагалися створити кримський центр шовківництва, але справа не пішла. Місто продовжувало занепадати. Перепис 1805 року дає цифру всього в 114 жителів Старого Криму (з них 89 кримських татар й 25 циган).
Зовсім скоро до них приєдналась дуже цікава й неординарна особа - прототип роману О.Дюма «Намисто королеви», відома авантюристка, графиня де Ла Мотт – Валуа. Вона справді заслуговує на роман (ох і «діваха» без гальмівна була) , а прочитати про її перебування в Криму можна тут - http://staryi-krym.narod.ru/

В ХХ столітті Старий Крим приваблював поетів, художників, музикантів. З містом пов’язані долі Цвєтаєвої, Паустовський, Шагінян, Друніна та інших митців.
Тут провів свої останні роки романтик Олександр Грін.

Ну й щоб розбавити цю скорочену хрестоматійну розповідь про Старий Крим мушу додати дещо дійсно від душі.
Не знаю які враження залишать в Вас відвідини цього абсолютно не курортного кримського міста, але в мене тепер воно буде асоціюватись не з історичним столичним минулим Сурхату, не з уявленням про колишній вигляд чисельних місцевих історичних руїн, не з враження про вірменський монастир Сурб-Хач, що розташований в декількох кілометрах від міста, а саме з Олександром Гріном.
Коли я їхав в Старий Крим (літо 2006 року) я десь підсвідомо й бажав побувати саме в будинку-музеї цього письменника, я хотів освіжити в пам’яті абсолютну скупу інформацію з факультативу «позакласного читання» київської школи № 186 1980-х років про його творчість (а я, каюсь, навіть не читав його «Бегущую по волнам» й «Алые паруса»). І знаєте, я отримав те що чекав. Я отримав незабутнє відчуття стидоби, що склалось після спілкування з людиною, яка впустила нас в будинок-музей Гріна (а грошей після 2-х тижневого відпочинку вже не було), я отримав надзвичайно цікаву екскурсію про нелегке життя людини, яка жила в дисонансі зі своєю епохою. І врешті решт я почув сумну розповідь про вдову О.Гріна.
Сайт http://kryminfo.e-gloryon.com/muzeygrin:
«Александр и Нина познакомились в Москве, а в последствии поженились. В самом начале творческой деятельности писателя, его произведения охотно издавались, Грин мог безбедно существовать. Однако после революции все коренным образом переменилось, писатель в опале, его книги перестают издавать как «не созвучные новой эпохе». Грины переезжают в Феодосию, но жить становилось все труднее и труднее, наступила нищета - период самых тяжелых разочарований и гонений. Все это не могло не сказаться на здоровье писателя, и он заболевает туберкулезом. Врачи советуют жене перевезти его в Старый Крым, т.к. здешний воздух обладает целительными свойствами. Грины перебираются в Старый Крым, сначала снимают угол в одном доме, потом в другом… когда Александру Степановичу становится совсем плохо, Нина Николаевна обменивает свои золотые часики (подарок Грина на свадьбу) на маленький домик с земляными полами, куда они с мужем и перебираются. Грин настолько сильно обрадовался своему собственному дому, что болезнь отступила… И все же через небольшой промежуток времени опять возобновилась, врачи поставили неутешительный диагноз – рак легких.
Умер писатель 8 июля 1932 года…
Для Нины Николаевны это был тяжелый удар судьбы, ее дальнейшая жизнь была полна боли и испытаний.
Во время немецкой оккупации сходит с ума мать Нины Николаевны, а, как известно, юродивых и евреев немцы расстреливали без суда и следствия. Чтобы уберечь родного человека Нина пошла работать в немецкую газету. Используя свое положение она неоднократно помогала партизанам. Ее стараниями были спасены от расстрела 13 человек, многих спасла от увоза в Германию. После войны Нину Грин арестовали и приговорили к 10 годам ссылки. При чем первая часть ссылки проходила на крайнем севере в лютых морозах, а вторая в Астрахани, в знойной жаре. После таких резких



климатических перепадов редко кто оставался в живых. Наверное, ей помогла выжить одержимость идеей создания дома музея Грина. После ссылки она возвращается в Старый Крым, но в ее домике на то время уже был курятник председателя колхоза. Ни под каким видом новый хозяин не желал отдать «курятник» Нине Николаевне. Так началась 5-ти летняя борьба по возвращению домика. По городу распространялись слухи о фашистке Грин, о жене, бросившей умирать мужа в сарае… дети даже кидались в нее камнями и обзывали… не смотря на это Нина Николаевна продолжала свое дело. После получения домика в свои руки она вступает в 10-ти летнюю борьбу за превращение его в мемориальный дом-музей Грина. А на совещаниях по этому вопросу прямым текстом говорилось: «Делу не давать ходу, пока жива Грин». И все же нечеловеческими усилиями, обиваниями всевозможных порогов, обращениями в различные инстанции ей удается добиться статуса государственного музея для домика Грина.

После смерти Нина Николаевна завещала похоронить ее в могиле мужа, но и на это власти не дали разрешения, и она была похоронена в другой части кладбища. Только через год ночью, тайком в день ее рождения друзья перезахоронили Нину Николаевну согласно ее завещанию. Непростая судьба, и невероятная сила духа у этой маленькой хрупкой женщины поразила нас до глубины души, честно, даже мурашки пробегали по коже!»»
І ось ще інформація про останні дні Олександра Гріна.

http://staryi-krym.narod.ru/:
«В начале июня 1932 года уже тяжело больного писателя перевезли, впервые в жизни, в собственный дом (ныне - дом-музей Грина, улица Карла Либкнехта, 52). Дом был маленький, саманный, без электричества, с земляными полами. Однако Грин обрадовался новому жилищу: «Давно я не чувствовал такого светлого мира. Здесь дико, но в этой дикости — покой. И хозяев нет». Из раскрытого окна он любовался видом окрестных гор. В теплые ясные дни кровать выносили во двор, и Грин много времени проводил в саду, под любимым орехом.
30 июня 1932 года у постели Грина собрались врачи. Подтвердился страшный диагноз. У Александра Степановича оказался не туберкулез, а рак желудка и легких. Надежд на выздоровление не было. В это время пришел почтальон. Он принес перевод на 500 рублей и 25 экземпляров «Автобиографической повести». Прощаясь с врачами, Грин каждому подарил по книге.
Умер писатель 8 июля 1932 года. Почти весь день он находился в полузабытьи и только к вечеру вдруг приподнял голову с подушки и прошептал: «Помираю...». Это были его последние слова.»

Що б не закінчувати розповідь про Старий Крим на такій трагічній ноті, зазначу що на околиці міста, на схилах гірської гряди Агармиш, розташований санаторій «Старий Крим» що спеціалізується на лікуванні легеневих захворюваннях. Він відомий тим, що тут в 1940-1960 роках працював відомий кардіохірург Микола Амосов.

Зараз в Старому Криму діє літературно-художній музей, музей етнографії кримських татар, музей старокримського санаторію, будинок-музей Олександра Гріна та будинок-музей Костянтина Паустовського.

Ще можу порадити відвідати вірменський монастир Сурб-Хач, що розташований в декількох кілометрах від міста.



Hosted by uCoz