Але про фортецю і історію цього древнього міста ПО ПОРЯДКУ!

На цьому місці селились люди десятки тисяч років тому. Зрозуміло що про цей період історикам нічого не відомо. Більш менш достовірні відомості є про І тисячоліття до нашої ери, коли тут проживали племена таврів, що займались мисливством, землеробством та скотарством. Займались вони також примітивним рибальством і таким же примітивним … піратством.
Коли кримське узбережжя колонізували греки, то стали траплятися писемні згадки про міста Криму. На основі однієї з таких згадок вдалося встановити й дату виникнення Судака. На полях Синаксаря (грецького твору релігійного змісту) є рукописна помітка про побудову фортеці



Сугдея й дата її побудови, що відповідає 212 року від різдва Христового за нашим літовизначенням.
Назва «Сугдея» має іраномовне коріння і ймовірно пов’язана з племенами аланів, що з’явилися в Криму в ІІ – ІІІ ст.. н.е. . В творі VII ст., «Космограф», згадується місто кримського узбережжя – Согдабон, яке історики також пов’язують з нинішнім Судаком. Археологічні дослідження в Судакській бухті виявили рештки укріплень, що підтверджують версію про існування в той час укріпленого порту на місці нинішнього Судака.
У VIII – IX століттях значною частиною Криму володіли хозари і Сугдея стає адміністративним центром цих володінь. Хазари витіснили візантійців з Сугдеї, хоча Сугдейська православна єпархія ще досить довгий час продовжувала своє існування.
В другій половині ІХ століття хазари значно укріплюють Сугдею. Територія в 20 гектарів була оточена мурами товщина яких сягала в деяких місцях 2,7 метрів.
Після розгрому князем Святославом в 965 році основних сил хазар на Волзі, на Доні та на північному Кавказі, Хазарський каганат втрачаю свою силу й візантійці починають витісняти хазар з Причорномор’я. А після перемогу Візантії в 971 році над все тим же Святославом, греки повертають собі контроль і над хазарською Сугдеєю.
Зайнявши місто візантійці ще більше посилюють місцеву фортецю. Але потримались вони тут не довго. В кінці ХІ століття Сугдею захоплюють половці.
Олексій Тімаргазін. «Судак. Путешествия по историческим местам»:
«С конца ХI века, когда Сугдея оказалась под властью половцев, начался бурный экономический рост города, усиление его политического значения. Половцы, или кипчаки, - это кочевое племя тюркского происхождения, проникшее в середине XI века в Приднепровье и Северное Причерноморье. К 1116 г. они окончательно разгромили и покорили печенегов и стали единственными хозяевами степей Северного Причерноморья, а Сугдея – главным опорным пунктом половцев в Крыму. Арабский историк Элайни называл ее «наибольшим из городов кыпчакских».
В XI – XIII веках розвернулось широкое строительство в прибрежной части города. Сугдея в этот период становится крупным международным центром, где встречаются купцы со всех концов мира – из Руси, Западной Европы, Северной Африки, Малой Азии, Индии, Китая. Арабский историк Ибн-аль-Асир (1160 – 1233) сообщал о Сугдее: «Этот город кипчаков, из которого они получают свои товары, и к нему пристают корабли с одеждами, последние продаются, а на них покупаются девушки и невольники, буртасские меха, бобры и другие предметы, находящиеся в земле их». С Запада в Сугдею привозили французское и английское сукно, оружие, женские украшения и ювелирные изделия, из Египта и Сирии – хлопковые ткани, ладан, финики, из Индии – кашемировые ткани, драгоценные камни, пряности, из Китая – шелк.
Обширными и разнообразными были связи Сугдеи с Русью. В первую очередь это были связи торговые. Из Руси в Западную Европу через Сугдею шли меха, кожи, зерно, льняной холст, мед, воск, пенька, строительный лес. На Русь через Сугдею везли шелк-сырец, хлопчатобумажные и шерстяные ткани, имбирь, перец, гвоздику и другие пряности. Иностранных и сугдейских купцов, торговавших этими товарами, на Руси называли «сурожскими гостями». Позднее это название распространилось и на русских купцов, торговавших товарами, которые вывозились из Сугдеи (Сурожа)…»
Тут можна додати ще те, що Сурож згадується в «Слові о полку Ігоревім»

На початку ХІІІ століття Візантія вже ледь дихала. Хрестові походи, незважаючи на те, що їх ініціював Константинопольський імператор, доконали православну імперію. Втрачений торгівельний вплив Візантії на півострові намагається перебрати на себе прутка Венеція. Венеціанці швиденько створюють торгівельні факторії на півострові, а Судак стає їх головним форпостом на півострові.



Період володіння Судаком венеціанцями являється періодом його розквіту. Укріплення Сугдеї перетворюються на могутню фортецю. Зводиться консульський замок.
Цікавим фактом є те, що в Судаку мав власний будинок вдалий торговець Маффео Поло – дядько знаменитого мандрівника й бізнесмена Марко Поло.
Крім Венеції, в Криму міцно закріпились також і головні їх конкуренти - генуезці. Їх центром на півострові була Кафа-Феодосія. Між двома торгівельними республіками на протязі півтора століть точилося не аби яке суперництво, яке інколи переростало навіть у військові сутички.
Крім протистояння з генуезцями, Сугдея змушена була боронитись також від турок-сельджуків в 1221 році та від монголо-татар в 1223, 1239 та інших, більш пізніших роках. Ординці навіть отримували данину від Сугдеї.
Період панування венеціанців в Судаку завершився в 1365 році, коли генуезції штурмом взяли Сугдею й повністю розорили колись квітуче місто. Судак стає повністю підконтрольний Генуї.

Олексій Тімаргазін. «Судак. Путешествия по историческим местам»:
«Внутренняя жизнь города регламентировалась Уставом генуэзских колоний на Черном море, принятым в Генуе в 1449 г., где имелся большой раздел, посвященный устройству Солдайи. Управлял городом консул, назначаемый в Генуе, но подчинявшийся Каффе. Срок его полномочий ограничивался одним годом. Будучи главой генуэзской администрации, он исполнял также должность начальника крепости, военачальника и управляющего финансами. В Уставе четко прописывались права, обязанности консула и ограничения, накладываемые на его деятельность. Так, консул обязан был «довольствоваться выше назначенным жалованьем, а если окажется, что поступил вопреки, то должен возвратить взятое жалованье и сверх того еще двойную сумму». Не мог он также в течение своей службы «ни под каким видом» иметь в Солдайе землю или виноградник.
Штат консульской канцелярии состоял из письмоводителя, назначаемого только из числа генуэзцев, и письмоводителя для ведения дел на греческом языке, двух рассыльных и двух служителей. Для службы и поручений при консуле состояли восемь конных стражников-аргузиев «с лошадьми, оружием и плащами хорошими и крепкими». Для защиты города нанимались 20 солдат, находившихся под начальством двух подкомендантов. Полицейский пристав обязан был отпирать и запирать базарные ворота. У базарных ворот должны были находится два караульных, один днем, другой ночью. Один музыкант должен был караулить и играть ночью на стенах на трубочке, а сторож с той же целью барабанить на турецком барабане. Два трубача днем и ночью стояли на страже и трубили на стенах. Ворота на ночь запирались и «всегда стояли закрыты до самого дня, исключая только крайнюю и явную необходимость, с тем условием, чтобы мост перед воротами был всегда поднят». У внешних ворот предместий находилось два караульных.
Согласно Уставу в городе должны были находится также епископ, домовой священник, цирюльник, знающий хирургию, и мастер, проводящий воду и наблюдающий за водопроводом. Консул обязан был избирать или утверждать старост в деревнях, подведомственных Солдайе, руководствуясь большинством голосов, поданных в чью-либо пользу жителями этих деревень.»

Такий розмірений й прописаний по пунктах уклад життя в Судаку був відносно недовгий. Розвиток подій історії призвів до того, що у Генуї почалися серйозні проблеми з чорноморськими колоніями з середини XV століття.
В 1453 році турки захоплюють Константинополь й отримують повний контроль над Босфорською протокою. Генуї не тільки отримувати прибутки зі своїх торгових факторій стало важко, а просто підтримувати зв''язок з ними стало надзвичайно тяжкою справою. Було прийнято рішення про продаж своїх кримських колоній банку св.Георгія – одній з



найпотужніших фінансових установ свого часу в Європі.
Банкірам вдається домовитись з турками про пропуск своїх суден в Чорне море та з князівством Феодоро про торгівельний союз. Вони вкладають також значні кошти в посилення фортець в Кафі та Сугдеї.
Здавалося справи бізнесові йдуть на лад, але почастішали громадські повстання спрямовані перш за все проти католикотизації населення міст-колоній та зловживання місцевої аристократії. Такі виступи відбувалися в Солдайї в 1454, 1456, 1463, 1471, 1472, 1475 роках

Ну а потім був 1475 рік, коли Туреччина висадила в Криму чисельний десант й всі приморські фортеці перейшли під контроль магометан. Кримське ханство, що контролювало півострів стає васалом Порти, а в Судаку як і в деяких інших фортецях узбережжя розміщується турецький гарнізон. Гарнізон цей перебував в Судаку три століття, до часу включення Криму до складу Російської імперії. За цей період Судак перетворюється на ординарне мусульманське поселення.

Олексій Тімаргазін. «Судак. Путешествия по историческим местам»:
«В результате ряда политических и военных успехов манифестом Екатерины II от 8 апреля 1783 г. Крымский полуостров был включен в состав Российской империи. В крепости в Судаке расположился Кирилловский Новгородский полк под командованием подполковника Бема. Были построены казармы, учреждена комендатура, на боевых площадках стен появились караулы. Город на картах того времени обозначен как Кирилловская крепость.
12 февраля 1784 г. была учреждена Таврическая область под управлением Г.Потемкина, в которую входили Крымский полуостров и Тамань. Екатерина II щедро раздает крымские земли своим приближенным. Около 13 тысяч десятин земли в Таврической области присвоил ее правитель, в том числе и земли в Судакской долине.
Со свойственной ему энергией Потемкин принимает все меры к возрождению края. Он предпринял попытку завезти в Крым из Средиземноморья субтропические растения и культурные сорта винограда. Для устройства парков и создания плантаций прислал на полуостров более 15 тысяч крестьян и пригласил иностранных специалистов: В.Гульда из Англии, винодела француза И.Банка, венгра Бимбо Лазаря с четырьмя помощниками. Французский советник Вильгельм Рувье пытался создать виноградные плантации из сортов, доставленных из Малаги, на холмах возле Судака, однако его опыты успеха не имели.
Под горой Ай-Георгий Г.Потемкин организовал экономию. Был выстроен двухэтажный особняк для управляющего имением. Его окружали одноэтажные дома для специалистов и землянки, где жили



крепостные, солдаты и инвалиды, которые должны были обустраивать окрестности Судака. В ордере Потемкина от 1788 г. указывается: « … приказал я киевского 6-го баталиона мастеровой роты рядового Ивана Степанова из службы исключить, коего по сему извольте оставить в области Таврической на поселение в Судацких садах».
В 1784 г. Г.Потемкин выписал 2200 черенков токайских лоз. Адмирал Нассау Зиген привез с Эгейских островов лозы «зандских сортов». Выращивались также местные сорта. За 1785-1787 гг. Банк надавил 31 846 ведер вина из судакского винограда и изготовил 30 ведер ратафии (коньяка). Были высажены шелковичные, миндальные, инжирные и другие деревья.
После смерти светлейшего князя в 1791 г. его начинания были заброшены. Более того, выяснилось, что официальной записи земель за князем не существует. Тем не менее, по праву наследования обширные земельные владения перешли к генералу Н.Высоцкому, а он в свою очередь часть их продал адмиралу Н.С.Мордвинову, одну из основателей Черноморского флота, портов Севастополь и Херсон.
В результате раздела и распродажи земель к началу XIX века хозяевами Судакской долины оказались около 200 мелких помещиков. В глубине долины, верстах в двух от моря, появился новый поселок Судак, с храмом, построенным на пожертвования христиан. В поселке была всего одна улица – Главная, где жили русские и украинцы. По соседству сложилась Татарская слобода, где проживали крымские татары. Долина была усеяна многочисленными домами разных владельцев. Помещики использовали свои владения как дачное место, куда приезжали на купальный и виноградный сезон со всем семейством, гувернерами, гостями, дворовой челядью, иногда даже с хором и музыкантами...»

Варто зазначити, що на початок ХХ століття в Судаку проживало всього 1000 жителів. Хоча, це був один з центрів виноробства в Російській імперії. До речі, саме в Судаку ще в 1804 році було організоване перше в імперії Романових училище виноградарства та виноробства.
Крім виноробства Судак стає ще й популярним морським курортом для, так би мовити, середнього класу. Тут, а також в сусідньому селищі Уютное, можна було знайти відносно недороге житло для літнього відпочинку. В Судаку бували Волошин, Цветаєва, Айвазовський, Бенуа, Богаєвський та інші відомі люди свого часу.

Події революцій 1917 року та громадянської війни наклали свою печать на розвиток Судаку, але вже в кінці 1920-их років Судак починає повертати собі імідж спокійного й не галасливого морського курорту. В 1929 Судаку наданий статус селища міського типу.
В довоєнний період проводяться також чисельні археологічні роботи по дослідженню Суданської фортеці.
В період Другої світової війни з околиць Судака та й власне з усього Криму були депортовані спочатку німці (осінь 1941), а потім кримські татари (весна 1944). В 1942 році в Судак, Новий світ та Коктебель був висаджений радянський десант, але ця військова операція була невдалою для радянської армії і лише в 1944 році Судак був остаточно звільнений від фашистських військ.

Після Другої світової війни заохочується переселення в Крим людей з України, Кубані та центральних областей Російської Федерації.

Олексій Тімаргазін. «Судак. Путешествия по историческим местам»:
«В 1950-е гг. Судак оставался центром сельскохозяйственного района. Вокруг поселка росли сады, виноградники, плантации розы. По свидетельству очевидцев, даже в разгар лета он производил сонное



впечатление. Пустынным оставался прекрасный пляж – на добрую сотню метров в одну и другую сторону не было ни души.
В 1960-е гг. положение стало меняться: «В разгар купального сезона пляж, гостиница, санатории и вообще все, мало-мальски пригодное для того, чтобы человек там жил, пил, ел, развлекался, - переполнено. Люди предаются обычным заботам. Россыпь маленьких домиков на кривых улицах, и рядом четырехэтажные стандартные коробки из крупных блоков, широкоэкранный кинотеатр, ресторан, построенный по типовому проекту, залитая асфальтом центральная магистраль – место прогулок, а в двух шагах от нее пыльные заросли диких каперсов, колючей заманихи и ломоноса. Сравнительно недавно выстроенная набережная с отделанной разноцветным пластиком открытой столовой и полудесятком других харчевен».
В поселке развернулось широкое курортное строительство. Расширяются уже действующие здравницы - дом отдыха «Судак», санаторий ВВС, дом отдыха «Сокол» (впоследствии санаторий); возникают новые – пансионат «Звездный» и «Львовский железнодорожник», туристическая гостиница «Горизонт», туристический лагерь «Восход», база отдыха «Долина роз».
В связи с развернувшимся строительством с 1964 г. здесь начала работать экспедиция Института археологии Украины, которой руководил М.А.Фронджуло, а с 1978 г. – И.А.Баранов. С 1958 г. Судакская крепость является является филиалом Государственного архитектурно-исторического заповедника «Софийский музей».
В 1979 г. Судак получил статус города. Был восстановлен Судакский район.»

В наш час Судак являється одним з найпопулярніших курортів Криму. Ще б пак, поруч Новий Світ з відомою Голіцінською стежкою й чудовими бухтами. Та й знаменита фортеця, яка поступово відбудовуєть вже більше півстоліття, приваблює все більше й більше туристів.
Зараз фортеця займає площу близько 30 гектарів. В мене, наприклад, її огляд зайняв близько двох годин і слід відзначити, що огляд цей був вельми поверховий.
Чому поверховий за дві години?
Тому що фортеця в Судаку є найбільшою в країні за площею і найбільш відновленою з кримських фортець.
Можна взагалі сказати, що її східна сторона (та що добре проглядається з міста) зараз знаходиться майже в тому ж стані, в якому вона була в XV столітті. Західна сторона ( з боку Нового Світу) ще чекає на своїх реставраторів, але й там збереглися фрагменти стін і башт які дозволяють уявити всю її міць.
Що звичайного туриста могло зацікавити у Суданській фортеці влітку 2006 року?
Консульський замок.

Чисельні вежі. Багато з яких не мають внутрішньої стіни. А на дідька вони й були потрібні?

Герби консулів, які зводили ці вежі.

Цистерна - місце для зберігання питної води.

Церква – мечеть з невеличким музеєм всередині.

Й багато чого ще. Повірте, цю фортецю потрібно побачити на власні очі. А ще краще не тільки побачити (з пляжної смуги), а й побувати всередині цієї справді тисячолітньої твердині.
Ну а більш детально про фортецю можна прочитати тут: http://travel.kyiv.org/crimea/excursion/sudak.htm

Крім фортеці в Судаку вартий уваги центральний храм міста –церква Покрови Пресвятої Богородиці побудована на початку ХІХ.
В цьому храмі бували російські царі Олександр ІІІ та Микола ІІ з родиною, а у 1980-х роках в ньому розміщувалась майстерня по ремонту телевізорів.