Селище під назвою Сидорів згадується в письмових джерелах ще в XIV столітті. За часів Польсько-Литовської держави входило до Кам`янецького повіту.
Дослідники замкової архітектури України вважають, що в першій половині XVII століття власник Сидорова, Мартин Калиновський зводить на трикутному плато, що височіє над долиною Сухостава, муровану фортецю.

Фундатор Сидорівської фортеці, Мартин Калиновський, був сином Валентія-Олександра калиновського – старости Вінницького та Брацлавського. Його батько загинув у битві під Цецорою (1620 рік) залишивши своїм синам чисельні маєтності. Мартину Калиновському дістався гусятинський маєток батька та його околиці. В цих околицях володар Гусятинщини й почав зводити низку укріплених пунктів, одним з яких був замок в Сидорові.
По завершенні будівництва фортеця в Сидорові мала 178-метрову довжину й лише 30 метрів в своєму найширшому місці.

4-томник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» під редакцією М.Жарикова:

«ЗАМОК, 40-е годы XVII в.
Расположен на вытянутом плато высокого холма, омываемого с трех сторон рекой, доступ к которому затрудняли болота. Более доступная напольная юго-восточная сторона была защищена искусственным земляным валом и рвом.
Построен из песчаника и известняка. В настоящее время юго-восточная часть замка полностью утрачена. Сохранились внешние и частично внутренние стены северо-западной части — основного оборонного узла замка. Это звено состояло из казематированного укрепления с жилыми и хозяйственными помещениями на верхних этажах и дозорной башни, высоко поднимающейся над ними. Дозорная башня двухъярусная, ее внутренний объем треугольной формы, внешний — закругленный.

С обеих сторон к остроконечной части крепости примыкают две двухъярусные полукруглые бастии и небольшая часть двухъярусной внешней стены дворца с прямоугольными оконными проемами, перекрытыми лучковыми перемычками. Сохранилась южная бастия замка с арочным проемом въезда, двухъярусная — с внешней и одноярусная — с внутренней стороны, укрепленная контрфорсами. Над аркой въезда — каменная плита с резной латинской надписью, свидетельствующей о времени основания замка.

Бойницы стен замка были трехмастными, со скрещенными двумя-тремя ходами, рассчитаны на перекрестный огонь...»

А тепер уявіть що фотографій, викладених вище, Ви не бачили, а просто прочитали ці сухі рядки спеціаліста з архітектури. Чи сплило б у Вашій уяві таке диво яке Ви бачите? Чи могли б Ви уявити, що на Тернопільщині є застиглий на високому мисі кам`яний фрегат?

Нажаль, навіть фотографії не можуть передати той пейзаж який відкривається за замком. Рівний замковий мис тягнеться до соснового лісу, який видніється вдалині й здається ховає в своїх хащах татарські загони чи ватаги козаків...

Стоп. Досить лірики...
Повернемося до вже згадуваного Мартина Калиновського. На сайті http://www.library.vinnitsa.com/ можна прочитати про нього наступне:
«Його службова кар`єра була стрімкою навіть за мірками того часу. На початку 20-х років він став старостою літинським і брацлавським, в 1626 році - кам`янецьким підкоморієм, а в1635 році- воєводою чернігівським. У 1646 році Мартин Калиновський був призначений польним коронним гетьманом, а через два роки, напередодні Визвольної війни, прийняв Брацлавське воєводство. Протягом 20 років Калиновський побував у десятках битв, воював із шведами, татарами, у 1633 році був поранений під Смоленськом. На самому початку повстання під проводом Богдана Хмельницького, в травні 1648 року, війська Калиновського були вщент розбиті українською козацькою армією під Корсунем. Сам Калиновський потрапив у татарський полон. Повернувшись із Криму, взимку 1651 року він здійснив широкомасштабну агресію на Брацлавщину. В ході рейду польська армія атакувала і зайняла Мурафу, Стіну, Ямпіль, Шаргород. В ті дні у Красному загинув козацький полковник Данило Нечай. Війська Мартина Калиновського зумів зупинити під Вінницею інший легендарний полковник- Іван Богун. Останню в своєму житті військову акцію Мартин Калиновський також здійснив на землях Брацлавщини. У травні 1652 року біля гори Батіг неподалік Ладижина його армія була оточена і знищена об`єднаним військом козаків і татар. Мартин Калиновський та його син Самуїл загинули...»

По смерті Мартина Калиновського Сидорів дістався його іншому сину – Людвіку Калиновському, також Вінницькому старості.
При завоюванні турками Поділля в 1672 році замок в Сидорові був зруйнований й деякий час не відбудовувався. Калиновські його відновили лише в 1718 році, але з розвитком артилерії він почав втрачати своє військове значення й приходить в запустіння вже в кінці XVIII століття.

За часів Людвіка Калиновського, в 1730 році, в Сидорові зводиться ще одна архітектурна пам`ятка - католицький костел при якому діяв також монастир домініканців.

Ще одна цитата з чотиритомника:
«КОСТЕЛ, 1730—1741 гг.
Построен из песчаника. Имеет уникальный план, однонефный, с более узким объемом пресбитерия, замыкающимся остроконечной апсидой со слегка вогнутыми боковыми гранями. На главном западном фасаде две угловые башни. Нижний объем башен, примыкающий по всей высоте к нефу и выступающий за линию фасада, снаружи пятиугольный, внутри — круглый.

Возвышающиеся над сооружением верхние объемы башен квадратные в плане, увязаны в композиции фасада строгим треугольным фронтоном. Вогнутые грани башен отмечены пилястрами тосканского ордера с профилированными импостами, которые в сочетании с раскреповкой карниза придают фасаду динамичность.
Боковые часовни и притвор — позднего происхождения.
В интерьере глубинное раскрытие пространства создается перспективой суживающихся объемов и подчеркивающих эту перспективу арок.
Широкую полуциркульную арку, отделяющую неф от алтарного объема, повторяет меньшая арка, ведущая в апсиду. Венчающий стены антаблемент с многопрофильным карнизом большого выноса и ритм пилястр усиливают глубинную перспективу. Своды полуциркульные с распалубками в нефе и крестовые — в хоре. Памятник имеет уникальный план, является архитектурным произведением периода позднего барокко Подолья.»

В цій цитаті, якось мимохідь згадано про «унікальний план» абсолютно не пояснюючи в чому власне полягає його унікальність. А справа в тому, що план костелу повторює контури родового гербу Калиновських - «Калинова» або, як його ще називають «Калина», основний сюжет якого складає стріла з двома зірками під нею.

Хоча Калиновські й увінчали Сидорів своїм мурованим гербом, але з кінця XVIII століття село стає володінням Ігнація Пайгерта, представника споляченого курляндського роду. Пайгерти володіли Сидоровим аж до 1939 року.
Так як замок на момент отримання Ігнацієм Пайгертом прав на володіння Сидоровим вже лежав руїною, а місцевий маєток був замалим, то йому прийшлося будувати в селі нову резиденцію. В 1840 році Юзеф Пайгерт завершує будівництво палацу та закладання присадибного парку з оранжереєю. Палац, нажаль, не дійшов до наших часів, оранжерея також не залишила слідів, від парку залишились лише фрагменти а про колишніх власників Сидорова нагадують лише залишки господарських споруд садиби та занедбаний родовий мавзолей на зарослому сільському цвинтарі.

Не збереглася, нажаль, також унікальна бібліотека, яку збирали декілька поколінь Пайгертів.



В 1920 роках унікальний костел зазнав грунтовної реставрації, що дозволило йому дійти до наших часів в більш-менш пристойному вигляді. Але зараз костел стоїть пусткою.

Католицька громада в Сидорові надзвичайно малочисленна. Пробували допомогти поляки, але їх допомоги не вистачає на всі занедбані католицькі святині на колишніх володіннях Речі Посполитої.
Зараз в костел можна вільно зайти й ще уявити його колишню розкіш. Збереглися деякі розписи, залишились фрагменти вівтаря та декору костелу, залишився навіть остов органу.

Збереглася також скульптура якогось святого біля костелу, що благаючим поглядом дивиться на статую Богоматері над фасадом костелу. А навпроти костелу є акуратна капличка в якому встановлена інша скульптура, яка схоже є ріднею святому, що стоїть перед костелом і здається ця капличка є єдиним місцем для поклоніння сидорівськими католиками.
Поруч з костелом залишилась також якась мурована споруда. Можливо то споруда ще фундованого Калиновськими монастиря домініканців-обсервантів.

Ну а якщо Вам після споглядання ідилічних сидорівських краєвидів захочеться чогось ще більш романтичного, то можете заглянути в підвали костели. Там збереглося досить багато ...