Фото від Блеки:
http://www.mycastles.narod.ru/trem.html

Археологічні розкопки на Замковій горі (висота 51м), виявили сліди поселень ранньослов`янського періоду. А документально підтвердження існування міста Теребовля, отримуємо в давньоруських літописах, в яких говориться, що в 1097 році м.Теребовля стає центром князівства правнука Ярослав Мудрого – Василька Ростиславовича.
В 1070-1090 роках на теренах Київської русі проходила страшенна гризня між князями, що намагалися відхопити собі якомога більші володіння. А тут ще й половецькі набіги почастішали. І в 1097 році Володимир Всеволодович Мономах, щоб покласти край князівським чварам скликає в Любечі князівську раду. Ось як відбувались ті події, за “Історією України-Руси” Миколи Аркаса:
“І положили вони на раді тій, що за-для того, щоб не було ніяких сварок, кожний з них мусить займати свою батьківщину і нею ділитися у своєму коліні. Поділилися вони землею так: Святополкові – Київ, Володимирові - Переяславську та Ростовську землю, Давидові, Олегові та Ярославові Святославовичам – Чернігівщину та Муромсько-Рязанську волость (князівство), Давидові Ігоровичеві – Володимир-Волинську, Володареві Ростіславовичові – Перемишлянську, братові його Василькові – Теребовельську. Поділявши так землі, вони положили на раді, щоб зараз таки усі князі привели свої дружини і одностайно стали на половців і вигнали б їх геть з України. На тім і раду скінчили, на тім усі князі й хрест цілували. По раді тій поїхали вони з Любича, та не вспіли доїхати й до своїх городів, як поміж ними почалася сварка: почав її Давид Волинський. Їдучи із Святополком Київським, став він наговорювати йому, що ніби-то Володар та Василько Галицькі надумали одняти од його, Святополка, Київський уділ. Святополк повірив і, послухавши Давида, закликав до себе в гості Василька. А як той приїхав, звелів його зв’язати і оддати Давидові. Давид тоді покликав своїх конюхів, зв’язаного Василька поклали на віз і привезли у Звенигород (недалеко од Київа). Тут слуги Святополкови і Давидови викололи йому ножем очі. Як привезли Василька у Володимир до Давида, то той посадив його у осібну хату і до неї приставив сторожу. Володарь, довідавшися про те, що зроблено з його братом Васильком, пішов на Давида і визволив брата свого, а на другий год брати у-двох ізнов напали на Давидів уділ, позабірали назад свої городи, а город Всеволод спалили і повирізували багато народу – помстилися за Василькови очі. Тим часом Володимир присилував Святополка іти на Давида і покарати його за те злочинство, яке він вчинив із Васильком. На Рожновому полі в Галичині перестріли Святополка Володарь і Василько і за те, що він оддав Василька Давидові, напали і розбили його.
У 1100 р. Володимир знов ізкликав усіх князів у Ветичів на раду, щоб судити Давида, і князі присудили: одібрати од його Волинський уділ і покинути йому невеличкі городи...”.

Після того Василько правив до 1124 року. Після смерті його синів, у 1140 році, князівство входить до складу більш сильного Галицько-Волинського князівства. В 1210-1211 роках, знову стає незалежним, під князівством Володимира Ігоревича Ізяславовича. Але він в 1211 році, в одній з битв проти мадяр, під стінами Теребовлі, був розбитий, полонений і страчений разом з батьком і братами. Теребовля (Теребовль) на той час, була важливим пунктом на переході через річку Серет. Дерев`яні стіни замку, починають обкладати каменем, але в 1241 році місто й замок були повністю знищені військом Батия.




У 1340-х роках місто захоплюють поляки, й з 1366 року починають інтенсивне будівництво мурованого замку. Фортецю “прив`язують” до рельєфу гори, тому вона має неправильну геометричну форму й зовсім несиметричні вежі. Товщина стін сягала 5 метрів. Були облаштовані внутрішні дерев`яні галереї, при в`їзді обладнаний барбакан.
В 1389 Теребовлі надається Мадебургське право. Після утворення в 1434 році, в складі Польщі, Руського воєводства, місто стає повітовим з правом проводити ярмарки. Місто розширюється вже й на другий бік річки.
В 1453 році поблизу Теребовлі спільними військовими силами Теребовлі, Меджибожа та Литичева був розбитий великий татарський загін.. Це був період найбільш інтенсивних татарських набігів на Україну. Дуже важкі наслідки для населення мали набіги татар в 1498, 1508, 1515, 1516 роках.
В 1534 році теребовлянським старостою Теньчинським була проведена модернізація фортеці. Були укріплені стіни, південна та західна вежа. Але все ж, в 1594 році, замок взяв Северин Наливайко зі своїми козаками. Хоча, справедливості ради, потрібно відзначити, що земляки Северина, не дуже то й оборонялись.
В 1631-1634 роках проведена остання серйозна реконструкція замку, старостою О.Балабаном. Частково навіть розбирали мури та вежі. Збережені стіни використовували для спорудження надвірних будівель (каземату, палацу). Влаштували заглиблене господарське подвір`я на північ від замку, при цьому була знищена природна поверхня гори і сліди укріплень на ній. Є версія, що тоді була зруйнована церква при замку, в якій міг бути похований князь Василько.

В цей же період (1617 – 1635 р.р.) в Теребовлі була побудована, ще одна споруда оборонного типу – монастир Кармелітів. Монастир складався з потужного костьолу Успіня Діви Марії, двоповерхового житлового комплексу келій та оточуючих монастирську територію масивних стін з чотирма наріжними оборонними баштами. В баштах були влаштовані бійниці для стрільби вогнепальною зброєю.

У підземелля монастиря проводились захоронення духовенства й міської знаті. Головний вхід на територію монастиря влаштовано в центрі південної стіни. Він має вигляд проїзної арки. В ХІХ ст. над нею була добудована надбрамна триарочна дзвіниця. Комплекс набув стилю ренесансу та бароко. У першій половині ХХ ст. почалося руйнування окремих частин монастиря. Тоді ж зроблені спроби його реставрації. В післявоєнні часи в монастирі була влаштована фабрика ялинкових прикрас. В 1987 в костьолі сталася велика пожежа. Зараз ця споруда передана Українській автокефальній православній церкві. Після ремонту були встановлені два куполи на фасад храму.

В кінці XVI століття в Теребовлі була побудована Миколаївська церква. Це унікальний взірець церкви оборонного типу. Вона має закритий бойовий ярус. Нажаль перебудова 1735 року змінила її вигляд від неї залишилась лише східна частина – пресвітерія з великим вівтарем. На південному фасаді зберігся замурований, строгих ренесансних форм портал. Церква після побудови не мала бань і була пристосована до оборони. На горищі по всьому периметру й досі збереглися бійниці.
В 1929 році був збудований Римо-Католицький костел св. Апостолів Петра і Павла. Цей костел був побудований за проектом реставратора Вавеля –Жишка Богуша. Ця споруда була першою в тодішній Польщі, побудованою в стилі старих римських базилік, які споруджувались на зорі християнства. Зараз він повернутий римо-католицькій общині.

Але ми трохи відволіклись, від історії міста та замку. Під час війни під проводом Хмельницького 1648-1654 років, жителі Теребовлі створили власні загони на підтримку козаків. Але в 1649 році були розбиті коронною армією. В 1651 році козаки і татари обложили Теребовлю на 9 тижнів, але так і не взяли замок.
В 1656 році також не змогли взяти фортецю опришки. Але в кінці XVII ст. місто й замок здобувають татари з турками.. Вони дуже сильно руйнують фортецю. А після першого розподілу Польщі, Теребовля втрачає своє військово-стратегічне значення.
Замок поступово руйнувавсяся. В 30-х роках ХХ століття поляки провели реставраційно-консерваційні роботи. Навіть встановили металеві меморіальні дошки на мурах замку.

В 1996-1997 роках на подвір`ї самої фортеці проводились археологічні дослідження українськими вченими. Замок трохи почистили від чагарників в кінці 1990-х років, перед святкуванням 900 – річчя Теребовлі. Виклали брусчаткою підйом на замкову гору. І все...

Кожний замок має свої легенди. Багато легенд має й замок в Теребовлі.
Ось одна з них, взата на сайті: http://www.unp-ua.org/

“В 1675 р. Теребовлянський замок опиняється в центрі подій польсько-турецької війни. Дев`ять днів турецькі загони, очолювані Ібрагім-пашею, тримали його в облозі. Залога під командою Яна Самуеля Хшановського все більше схиляється думки, про неможливість подальшої оборони. На таємній



нараді, сам Хшановський, запропонував виконати вимоги Ібрагіма-Паші і здати фортецю. У той момент відчинилися двері, й у кімнату зайшли жінки і діти. З гурту виступила Софія Хшановська і, показавши зібраним два кинджали, сказала: “Немає і бути не може ніяких переговорів із загарбниками. Будемо битися разом! Або помремо, або відіб`ємо ворога... До тебе звертаюсь, муже мій, і заявляю, що один кинджал вразить твоє серце, а другий моє, якщо у них погасне любов до свободи і честі Вітчизни”. Такі палкі слова підбадьорили обложених, і вони тримали оборону. А коли незабаром підійшла очікувана допомога на чолі з королем Яном Собеським, туркам довелося тікати.”

Вдячні теребовлянці спорудили відважній жінці пам`ятник, який стояв на штучному пагорбі поза замком. Остання згадка про нього датується 1829 роком. Як виглядав цей перший пам`ятник, не відомо. Тяжко тепер дізнатися, що сталося з ним. Але через певний час Теребовлянська рада гміни постановила побудувати на тому ж місці новий пам`ятник Софії Хшановській. Цю роботу виконав теребовлянський скульптор Я.Бохенек. Постать жінки з рішучим і водночас благальним виразом обличчя, яка однією рукою затискувала вихоплений з-за пояса кинджал, а другою вказувала на місто, тривалий час була окрасою Теребовлі. Пам`ячник знищено в 1944 році, а в 1982-му відновлено пагорб, де він стояв, вмуровано плиту, що залишилася незруйнованою. Пагорб увінчано кам`яною чашею.

Взагалі Теребовля вражає своїм спокоєм і якоюсь навіть флегматичністю. Можливо, це древнє місто зараз просто відпочиває від минулих буремних століть.