Фото з сайту http://biker.netfirms.com/travel/svirzh_univ_2004.shtml

Унівська Лавра одна з чотирьох Лавр України і єдина греко-католицька Лавра. Повна її назва – Святоуспенська Лавра студійського уставу в Уневі.
Археологічні роботи, які зараз активно ведуться в Уневі, засвідчують що вже в ХІІІ ст. тут був монастир, але перша письмова згадка про обитель датується 1395 роком.

Вважається, що спочатку монастирем опікувались галицькі князі, а коли ці землі переходять під владу князів литовських (середина XIV ст.), то його покровителями стають православні Гедиміновичі.
Татари, які полюбляли нишпорити по цим землях, не оминали й монастир в Уневі. Збереглися письмові підтвердження, що наприклад у 1549 році “монастир татарове спалили”.
Саме письмовий переказ того часу розповідає одну цікаву легенду:
Жив в тих місцях шляхтич Олександр Ванько Лагодовський. Жив-жив і занедужав на хворобу ніг. Чим він тільки не лікувався, нічого не допомагало. Аж от у сні, явилась йому Богородиця. Порадила вона йому їхати на схід від своїх володінь, знайти цілюще джерело й обмитися тою водою. І Ванько відправився на пошуки. Знайшовши джерело, добряче викупався й хвороба відступила. Коли Ванько почав оглядатись навкруги, то побачив згарище монастиря, який спалили татари. В подяку Богородиці він поклявся відбудувати монастир і слово своє дотримав.
Впродовж 1549-1574 років Лагодовський був ктитором відновленого монастиря. Після своєї смерті був похований на території обителі й дуже поважався місцевими монахами. Його надгробок знаходився у монастирський церкві до 1950 року, поки не був перевезений до музею “Одеський Замок”. На території Лаври, якщо я правильно розумію, зараз зберігається копія того надгробку.

В кінці XVІ ст., монастир набуває вигляду справжньої фортеці. Починають зводитись чотири наріжні вежі та мури між ними. Всередині цього чотирикутника розташувались 12 дерев’яних келій та центральний храм монастиря Церква Успіня Пресвятої богородиці. Ця церква була збудована у вигляді однонавного храму з півкруглою вівтарною апсидою і теж була пристосована для оборони. Навіть зараз можна побачити бійниці у фризі, що тягнеться попід самим дахом. Сам храм поєднує пізньоготичні та ренесансні архітектурні ознаки.

Монастир був також укріплений земляним валом та ровом. В давніх літописах можна прочитати, що сюди звозились для зберігання речі “яко до місьця мурами і стрільбами добре обварованого”.

В XVІІ ст. в монастирі перебували Йов Княгиницький ( засновник Манявського скиту) та Йов Почаївський ( ігумен монастиря в Почаєві).
В Уневі Іван Вишенський, у 1605 році, написав своє відоме “Послання до стариці Домнікії”.
Впродовж майже ста років (1647 – 1765/70 рр. з перервами) при монастирі діяла друкарня. Тут було видано понад 60 праць. В тому числі унікальний випуск двох книжок молдавською мовою (кирилицею) – Псалтиря та “Пречестного акафіста”.
Період розквіту та розбудови монастиря тісно пов’язаний з давнім українським шляхетським родом Шептицьких. У другій половині XVІІ - першій половині XVІІІ ст. архімандритами монастиря були Варлам ( з 1668 р.) та Атанасій ( з 1713 р.) Шептицькі. Останній, зокрема, відновив діяльність унівської друкарні, вимурував резиденцію архімандрита, келії.
І зараз можна побачити герб митрополита Атанасія Шептицького на контрфорсі церкви Успіня Богородиці.

Після першого поділу Речі Посполитої (1772 рік) землі сучасної Львівщини переходять під владу Австрійської корони. 2 вересня 1787 року новий уряд оголошує список монастирів, які підлягають закриттю. Незважаючи на те, що Унівський монастир був єдиною архімандрією на території Львівської єпархії, ця обитель також потрапила до того “чорного списку”. В 1790 році монастир був закритий. Церква стала парафіяльною, а у монастирських приміщеннях була розташована канцелярія місцевого маєтку та склади.
Подальше існування монастиря пов’язане з особою Галицького Митрополита Михайла Левицького (1774 – 1858). У 1817 році від добивається від австро-угорського уряду повернення монастирських маєтків церкві. Митрополит перебудував південне крило колишнього монастиря під власну резиденцію, у якій він жив і керував митрополією сорок років.

Взагалі, митрополит Михайло Левицький був людиною неординарною. Його поважали як у церковних, так і в світських та державних колах. Австрійський уряд нагородив його орденом Леопольда та надав титул примаса Галичини (найголовнішого серед єпископів). 16 червня 1856 р. Папа Пій ІХ надав йому чин кардинала. Через похилий вік Митрополит уже не міг приїхати з Унева до Риму, тому папський посланець празький кардинал Шварценберг сам прибув до Унева і провів урочисту церемонію з врученням кардинальського капелюха та пояса. Так, Михайло Левицький став другим кардиналом в історії Київської церкви і першим кардиналом українського походження. Згідно з заповітом Левицького, його було поховано в Уневі.

Монастирське життя в Уневі відродив Митрополит Андрій Шептицький. В 1919 році Унівську резиденцію галицьких митрополитів разом із належними їй маєтками він передав інокам Студійського Уставу. Тоді ж відроджена обитель отримала статус Лаври.
При Студійському монастирю почала діяти іконописна майстерня. Її майстри здійснювали розпис інтер’єру монастирського Святоуспенського храму.
При монастирі також існувала палітурна майстерня, а з 1935 року – невеличка друкарня.
При обителі діяв сиротинець, у якому до 1936 року виховано 170 юнаків.
Під час Другої світової війни німці ченців не зачіпали. Конфіскували, правда. дзвін. Зате з приходом радянських військ почалися справжні жахи господні. Після так званого Львівського псевдособору 1946 року, монастир був закритий. Мало того, був перетворений на концтабір для католицького духовенства.Згодом тут розміщувався будинок пристарілих, а потім дурдом.
Після розвалу СРСР і легалізації УГКЦ, обитель повернули церкві. Зараз у Святоуспенській Лаврі проживає понад 40 монахів, які приймають тисячі прочан, що приходять до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці Одигітрії.

Територія Лаври має дуже охайний вигляд. Все чисте й акуратне. Рівненький газон, лавки, озерце.



На території монастиря та його околицях досліджено кілька десятків археологічних пам’яток (культові, житлові, господарські, виробничі споруди, велику групу поховань). Тут вперше на території України знайдено комплекс із виробництва скла, якому близько 400 років.
На території Лаври влаштована експозиція де демонструються експонати, що були знайдені при розкопках. Є серед них навіть гармати та кам’яні бомби. Демонструються також надгробні кам’яні плити з внутрішнього монастирського подвір’я, де колись був цвинтар. Колись ними була вимощена значна частина площі навколо церкви.