Версій про час заснування цього монастиря дуже багато. Зустрічаються згадки про перших монахів, що оселялись тут, ще в V ст.. Ну правда, якщо хто й селився, то це були скорше не монахи, а віруючі диваки, які не страждали клаустрофобією й любили самотність.

Деякі історики вважають, що перші монастирські поселення з`явились тут в VIII-IX ст. В той час у Візантії монастирі набули нечуваної могутності. Церква зосередила в своїх руках безліч землі та багатств. Майже третина чоловічого населення імперії стала монахами. Дійшло до того, що навіть у війську нікому було служити.
Імператори Ісаврійської династії Лев ІІІ (717–741) та Костянтин V (741–775) під приводом боротьби з іконопоклонінням почали переслідувати духовенство й монашество. Церковний собор 754 року засудив іконопоклоніння як єресь. За наказом влади руйнувались церкви з розписами, знищувались ікони, у монастирів конфісковувались землі. Багато монастирів було закрито, а монахи та й багато простих громадян, тікало на околиці Візантії, в тому числі і в Крим. В Криму створюється безліч монастирів. Багато з них припинили своє існування після вторгнення монголо-татар в XIII столітті. Але Успенський монастир продовжував існувати, а в 1475 році, після захоплення Криму турками, навіть став резиденцією православного митрополита й центром кримського православ`я.
Поряд з монастирем існувало грецьке поселення Маріамполь, жителі якого змогли співіснувати зі столицею бусурманського Криму. Мало того, зараз це виглядає досить дивно, але кримські хани ставились з повагою до християнської святині й були досить віротерпимі.


.

Ось що пише російський історик XVII ст. Андрій Лизлов про взаємовідносини першого кримського хана Хаджи Герея й Успенського монастиря: "Некогда хан крымский Ачи-Гирей, воююще против супостат своих, просил помощи от Пресвятые Богородицы (в Успенском монастыре), обещающе знаменитое приношение и честь образу ее воздати и творяще тако: егда бы откуду с корыстью и победою возвращашеся, тогла избрав коня или двух елико наилучших, продавше и накупивши воску и свещ сделавши и поставляше тамо через целый год, еже и наследники его, крымские ханы, многажды творяху".
Підтримували монастир і московські царі. Відома жалувана грамота царя Федора Івановича: «Лета 1596 г. мая 27 по государеву, цареву и великого князя Феодора Ивановича всея России указу, в память (к сведению) боярину, князю Ивану Васильевичу Сицкому... приехал к государю, царю и Великому князю Феодору Ивановичу и Всея Руси из Крыму, с крымскими гонцами, из монастыря Пречистой Богородицы на Салачике, гречанин Пасхалий бити челом о милостине, а на перед сего послано было в тот монастырь по Пресвятой на Салачике по государевой жалованной грамоте в милостыню 15 рублей. Ныне бояре приговорили послать в тот монастырь с гречанином Пасхалием 15 рублей».
Через три роки вже другий російський цар, Борис Годунов також пожалував сюди 15 рублів, и “сверх того дана была икона и поставлена свеча». Як на мене, то щось не дуже щедро царі підтримували православ`я кримське.
На той час, в монастирі була лише одна печерна церква й келії монахів. В Успенському монастирі зупинялись царські посли й відбивали Богородиці поклони після дипломатичних переговорів з ханом.

Ну й ще декілька цитат, що описують святість цього місця.
«Бисть некогда в оных каменных горах змий великий, людей и скота пожиравший, и того ради людие от места того отбежавши, пусто оставиша, но яко тамо во оно время жили еще греки и генуенсы, молишася Пресвятой Богородице, дабы их от оного змия освободила: и тако единого времени в нощи узреша в горе той свещу горящу идиже не могущи крутия ради и острия горы взыти, вытесавши ступени из камени и приидоша тамо идеже свеща горяще и обретоша образ Пересвятыя Богородицы и свещу пред ним горящу; тамо же близко того образа и змия оного обретоша мертва разседшося. И тако радости будущи воздаша велил благодарение Богоматере избавльшей их от такого злаго змия; его же изсекши в части, сожгоша огнем и от того времени жителые тамошнии часто нагаша ходити тамо, и молитися Пресвятой Богородице».
Друга легенда говорить:
«В давно минувшие времена пастух одного князька Топарха, по имени Михаил загнал однажды для пастьбы стадо свое в нынешний Успенский овраг и увидел здесь на скале в 10 саженях от земли икону Богоматери и пред нею свечу.




Пораженный чудесным явлением, он тотчас дал знать об этом своим начальникам, и когда весть дошла до слуха князька, он приказал взять икону с высоты и перенести в его дом, находившийся в окрестных горах, несмотря на благоговение, с каким была принята святая икона домохозяином, на другой день ее не оказалось в доме: она опять стояла на прежнем месте, на скале. То же повторилось и в другой раз, когда вздумали снова взять ее со скалы. Тогда все поняли, что Богоматери не угодно, чтобы святой лик ее находился в другом каком месте, кроме той скалы, где он явился: не медля решили устроить малый храм в самой скале, против того места, где явилась святая икона. Изсекли внутри скалы пещеру, а снаружи лестницу к ней и в сей пещере-храме поместили новоявленную икону. Явление святой иконы произошло 15 августа, посему новый храм посвящен Успению Богоматери».

Готуючи цю сторінку, я знайшов багато інформації про Успенський монастир, але майже вся інформація повторюється. Хоча є один дуже цікавий сайт http://www.mkafisha.ru/info/art/182.html , де наведені досить цікаві факти і по історії Росії, і по історії християнства в Криму, і по історії власне Свято-Успенського монастиря. Я розумію, що вже трохи перебрав з цитатами, та все ж:
“Как только русские войска заняли Крым, "по приказу Екатерины II, командующий русскими войсками в Крыму граф Румянцев предложил главе крымских христиан митрополиту Игнатию со всеми христианами переселится в Росссию на берега Азовского моря... Организацией переселения руководил А.В.Суворов... Эскортируемые войсками А.В.Суворова 31386 ЧЕЛОВЕК двинулись в путь. Россия выделила на эту акцию 230 тысяч рублей" [96], с.38. Это было в 1778 году. УСПЕНСКИЙ МОНАСТЫРЬ ПОЛНОСТЬЮ ОПУСТЕЛ. ТАМ НЕ ОСТАЛОСЬ НИ ОДНОГО СВЯЩЕННИКА [96], с.39. Через пять лет, в 1783 году Крым становится частью Российской романовской империи. Естественно было бы ожидать, что теперь православные христиане Крыма, которым уже ничего не угрожает (или хотя бы часть из них) радостно вернулась на свои родные места, в том числе и в Успенский монастырь. Но нет, ничего подобного не происходит! Успенский монастырь был закрыт и оставался закрытым до 1850 года. То есть в течение ни много ни мало восьмидесяти лет. Как раз такой срок, за которой любой человек, который мог что-то помнить об истории этих мест, уйдет из жизни. Другими словами, Романовы фактически наложили на Успенский монастырь длительный карантин. А ведь это был культурный центр Крыма. По-видимому, в это время Романовы добивали в Крыму последние остатки Орды. Кроме всего прочего, наверное опасались, что на свет всплывут какие-то спрятанные здесь документы и книги, представляющие историю Крыма XV-XVII веков совсем не так, как начали об этом рассказывать романовские историки.

Через 80 лет, в мае 1850 года указом святейшего синода Успенский монастырь был вновь открыт и зажил обычной монастырской жизнью [96], с.39. Понятно, что теперь никого из его прежних обитателей тут уже не было. Никто не вернулся, документы и книги если и были спрятаны, то теперь все это было прочно забыто. Или же уничтожено. Эта поразительная романовская акция по уничтожению исторической памяти наводит на серьезные размышления. В центре России они уничтожают документы и летописи, сбивают фрески в центральных соборах России (см. книгу "Империя"), а в отдаленных областях империи попросту выселяют с родных мест тех, кто еще мог рассказать правду о прежней истории Руси-Орды. Как только дотянулись руки до Крыма, тут же (даже еще не присоединив Крыма к России!) УНИЧТОЖИЛИ ПРАВОСЛАВНЫЙ КУЛЬТУРНЫЙ ЦЕНТР КРЫМА, где по-видимому должны были храниться многие ценные документы об истории прежней Ордынской империи. Стоит ли говорить, что в Успенском монастыре после этого "не сохранилось" никаких следов старых фресок, надписей или росписей. Все тщательнейшим образом уничтожено, сбито, соскоблено. Если уж в Архангельском и Успенском соборах Московского Кремля Романовы в XVII веке полностью сбили всю штукатурку со стен и заново зарисовали стены новыми фресками (см. нашу книгу "Империя"), то что уж говорить о далеком Крыме, занятом русскими войсками.

Размах "карательных операций" Романовых против остатков прежней Ордынской империи и, в частности, против еще сохранявшихся свидетельств прежней истории Руси-Орды в



ПРАВОСЛАВНОМ Успенском монастыре, показывает следующий яркий факт. После выселения крестьян из Крыма в 1778 году, "оставшиеся на полуострове ПРАВОСЛАВНЫЕ стали требовать от последнего крымского хана Шагин-Гирея себе СВЯЩЕННИКА. С БОЛЬШИМ ТРУДОМ, УГРОЖАЯ ТЮРЬМОЙ, ШАГИН-ГИРЕЮ УДАЛОСЬ УГОВОРИТЬ СЛУЖИТЬ В УСПЕНСКОМ МОНАСТЫРЕ ПРИБЫВШЕГО В 1781 ГОДУ НА ЮЖНЫЙ БЕРЕГ ГРЕЧЕСКОГО СВЯЩЕННИКА КОНСТАНТИНА СПИРАНДИ" [94] и [96], с.39. Попытка Крымского хана спасти Успенский монастырь оказалась тщетной. После присоединения Крыма ПРАВОСЛАВНЫМИ войсками к ПРАВОСЛАВНОЙ России в 1783 году, ПРАВОСЛАВНЫЙ Успенский монастырь был ТУТ ЖЕ ЗАКРЫТ на 80-ти летний "карантин"”.

Відновлювався монастир, перш за все, стараннями архієпископа Херсонського та Таврійського Інокентія. Допомагали відновленню й поважні чиновники й прості громадяни імперії. Правда назва вже була у монастиря інша - Бахчисарайський Успенський скит. Його урочисто відкрили 15 серпня 1850 року.

Під час Кримської війни 1855-1856 років, в монастирі розміщувався шпиталь. Напроти монастиря й зараз залишився цвинтар де поховані загиблі російські воїни. На ньому можна побачити могили генерал-адьютанта П.А.Вревського та генерал-майора П.В.Веймарна, що загинули 4 серпня 1855 року в бою на Чорній річці.
В кінці ХІХ століття в скиті проживало до 30 осіб. Функціонувало п`ять храмів.
Храм на честь Успіня Богоматері був влаштований в печерній церкві монастиря. Храм Костянтина та Олени, був побудований під скалою в 1857 році на кошти Катерини Боркової. Весною 2004 року, її біла мармурова труна лежала прямо на подвір`ї монастиря.
Печерний храм Св.Марка, був відкритий в 1859 році на пожертви кримського чиновника Марка Айвазова. Храм Георгія був побудований в 1875 році на протилежному боці долини. Храм на честь Інокентія Іркутського був побудований на середній площадці скита в 1896 році.
Крім цього була дзвіниця та багато монашеських скельних келій.


.

На території монастиря знаходився будинок настоятеля й двоповерховий трапезний корпус з кухнею та пекарнею. В 1867 році для паломників були побудовані два будинка. На території монастиря були влаштовані фонтан та басейн. Зараз джерело витікає трохи нижче фонтану, але монахи надіються повернути його на старе русло.

Монастирю також належали навколишні землі, які використовувались для випасання монашеської худоби. Були свої сади та виноградники.

Скит відвідували Олександр І, Микола І, Олександр ІІ , Олександр ІІІ, та інші члени імператорської родини. Олександр ІІІ, навіть попросив драбину, щоб залізти на скелю й поцілувати місце, де за твердженням монахів з`являлась чудодійна ікона.

Доля тої ікони нажаль невідома. Суворовські переселенці вивезли її до Маріуполя, але сліди її губляться в 1918 році.
В 1921 році монастир був закритий радянською владою. й лише декілька споруд вціліли до наших днів. В 1992 році землі були повернуті церкві й московський патріархат зараз інтенсивно відбудовує Свято-Успенський чоловічий монастир.
Ще хотілося б додати, що греки, яких вивозив з Криму Суворов, заснували місто Маріуполь. Залишки ж їх рідного селища Маріамполя, у долині під монастирем, можна побачити й зараз. Я чув, що там збираються проводити серйозні археологічні роботи.
Справа в тому, що Маріамполь, був досить крупним християнським населеним пунктом, заселений в основному греками. І зараз у протилежній від монастиря скелі залишилось багато видовблених в камні печер. Коли говорять про печерні міста Криму, то багато хто вважає, що населення цих міст жило в печерах. Насправді ж ці печери мали господарське призначення і використовувались для утримання худоби, та для зберігання кормів, реманенту та дров. Люди жили поруч в досить пристойних будинках. Багато фундаментів тих споруд виявлено й в колишньому Маріамполі.
Монастир зараз навіть використовує декілька споруд, що збереглися в своїх цілях.