Згідно археологічних досліджень заселені вишгородські пагорби були з давніх-давен. Тут потоптався і неоліт (IV-III тисячоліття до н.е.), і доба бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.), і скіфи з сарматами. В районі Вишгорода знайдений скарб в якому були предмети датовані V-VІІ століттям вже нашої ери. Інше, хоча й дещо пізніше матеріальне підтвердження існування на місці Вишгорода людського поселення, можна побачити на власні очі. Це залишки, так званого, великого Вишгородського городища.

Ну а історики відносять першу датовану згадку про Вишгород до 946 року. Згадується він як «град Вольжин», був Вишгород напевно після смерті князя Ігоря такою собі заміською резиденцією його дружини/вдови, княгині Ольги.
За часів Ярослава Мудрого Вишгород стає значним духовним центром Русі. З 1020 р. в ньому перебували останки перших святих мучеників Русі — князів Бориса і Гліба. Про них детально я писати нічого не буду, бо інформації в неті при бажані можна накопати дуже багато. Але саме цими князями-невдахами, точніше тим, що тут вони були поховані й відзначився Вишгород в нашій історії.

А ще саме у Вишгороді в 1054 році помер мудрий князь київський Ярослав. Спочатку він, як і Борис з Глібом, був похований в Вишгороді, але пізніше його останки були перенесені до Святої Софії в Києві. Саме в Вишгороді його нащадки затвердили доповнення до зводів законів Ярослава по яким жила тодішня Київської Русі, прийняли так звану «Правду Ярославовичів».
В 1072 році у Вишгороді будується дерев''яний храм св. Бориса і Гліба, а в 1112- 1115 роках онуками Ярослава - Святополком, Володимиром Мономахом та чернігівським князем Олегом Святославичем зводиться мурований храм-усипальниця цих князів. Пишуть, що свого часу це був найбільший храм Русі.
Того ж, 1115 року, Володимир Мономах будує біля Вишгородом перший міст через Дніпро. Той період був найсприятливішим в історії міста. Це був дуже потужний торговий та ремісничий центр Київської держави. Археологічні розкопки, що проводились в Вишгороді вже за часів незалежності України, виявили на його території найбільший з відомих гончарних центрів часів Київської Русі XI—XII ст..
Крім того, це була також сильна фортеця, що надійно прикривала Київ з півночі.

Але з часів князівської міжусобиці (друга половина ХІІ століття) розвиток Вишгорода припиняється. А коли й мощі Бориса та Гліба переносяться до Смоленська, то втрачається і духовна цінність цього міста для Русі.
Монголо-татарську навалу Вишгород зустрів заштатним містечком. Не дивно, що Батий досить швидко оволодіває містом й майже на століття перетворює його на руїну.

Лише після приєднання Правобережної частини України до Великого князівства Литовського починається поступове відродження Вишгорода. Але в ті часи це були вже володіння Спасо-Преображенського Межигірського монастиря (про цей монастир можна прочитати на моїй сторінці про Нові Петрівці).
Після польсько-литовської унії 1569 року Вишгород ще деякий час був власністю Межигірського монастиря, але з 1595 року стає королівським володінням.

«Історія міст та сіл УРСР. Київська область»:
«В 1595 році Вишгород увійшов до складу королівських маєтностей і став центром Вишгородського староства. Надаючи йому великого військового значення як форпостові Києва, польський король на початку XVII ст. наказав відновити тут укріплення – вал і замок з вежами. Люстрації Київського воєводства та Київського замку 1616, 1618 і 1622 рр. називають Вишгород «орендою при Києві». Тут було 100 господарств, які сплачували щорічно чинш, давали на 9 злотих жита, на 28 злотих вівса, 14 возів сіна, 28 курей, на 22 злотих меду. Від орендарів озер, плати за перевіз тощо державці одержували ще 300 злотих на рік, від здачі в оренду 4 млинів, крім млинарської третини, - 150 злотих.»

Потім було декілька селянсько-козацьких повстань і війна Хмельницького. Ці події не оминули й Вишгород. Після визвольної війни, монастир за універсалом Богдана Хмельницького знову володіє Вишгородом.
За часів руїни татарами була зруйнована дерев’яна Борисоглібська церква. Відбудували її в 1693 році на кошти київського полковника Костянтина Мокієвського.

«Історія міст та сіл УРСР. Київська область»:
«Після переходу монастирських земель у володіння держави Вишгород в 1787 році був підпорядкований Київській казенній палаті, а з 1839 року – палаті державних маєтностей. На початку ХІХ ст. у селі (тоді це справді було звичайне село – Кифоренко С.) було 40 дворів та 180 державних селян чоловічої статі. Тут діяли 3 млини та цегельня. Селяни Вишгорода платили оброк за орну і городню землю та сіножаті, а також подушну подать. Так, у 1854 році 78 селянських господарств села внесли у казну понад 781 крб. сріблом.»

В 1861 році, на місці напівзруйнованої церкви Бориса та Гліба, за проектом архітектора Костянтина Тона зводиться новий помпезний храм на честь цих же святих. Під час штурму Києва радянськими військами в 1943 році він був зруйнований. Відновлювати його почали лише в кінці 1990-х років.

Зараз церква Св.Бориса та Гліба повністю відбудована. Хоча, їй все ж не до кінця повернули той лоск, який за спогадами очевидців був притаманний цьому храму в середині ХІХ століття.

При вже згадуваному Межигірському монастирі до 1885 року діяла фаянсова фабрика, де працювали також жителі Вишгорода. Вироби цієї фабрики славились на всю імперію і навіть постачались до царського двору. В самому Вишгороді діяло декілька цегелень, з продукції яких побудовано чимало будинків в Києві.
На початок ХХ століття в Вишгороді проживало близько 1500 мешканців на 272 двори. Село-селом. Лише в 1905 році тут будується двокласна земська школа.

А потім були важкі часи Першої світової, революцій, директорій, громадянських та радянсько-польських воєн. Вишгород, ледь оклигавшись, потрапляє у вир Другої світової війни. Особливо місто постраждало в 1943 році, коли з Лютежського плацдарму радянськими військами штурмувався Київ.