Перша згадка про місто датується 1405 роком (М.Жарких). По іншим даним – 1425 рік. Правда тоді воно мало назву Ров. Мабуть назва пішла від невеличкої річки Ров, на правому березі якої і було закладено місто. Зрозуміло, що в ті часи міста будували з оборонними укріпленнями. В 1452 році татари зруйнували дерев`яну фортецю в Рові. Місто належало тоді шляхтичу Стогнію Рею. Через півстоліття фортеця відбудовується й переходить в управління воєводи Станіслава Одровонжа.
За королювання Сигізмунда І (початок XVI століття), Ров разом з п`ятьма містечками та 38 навколишніми селами переходить у володіння королеви Бони Сфорци. Вона викупила ці маєтності у Ст.Одровонжа. Бона надає місту в 1537 році грамоту, за якою всі мешканці й поселенці звільняються від королівських та старостівських податей. Місто швидко стає великим торгівельним й ремісничим центром Поділля.
Королева перейменовує місто Ров на Бар. Справа в тому, що Бона була родом з Італії й походила з знатного роду Сфорца, які володіли м.Барі. От в пам`ять про свою батьківщину й перейменувала королева Бона своє новопридбане володіння. Бар отримує Магдебурзьке право й герб. В 1550 році королева Бона засновує місцевий парафіяльний костел.
Крім перейменування вона наказує старості Войцеху Старжеховському укріпити фортецю. Були зведені нові фортечні стіни, які складалися з двох рядів дерев`яних колод, між якими засипали землю. П’ять двоярусних дерев`яних веж здіймалися над фортецею. Головна вежа мала великі в`їзні ворота з часовнею над ними. Були ще ворота в місто, які розміщувались в іншій башті. Перед головним в’їздом був зведений двобаштовий бастіон, а сам замок оточений глибоким ровом, що заповнювався водою. Навколо нового замку утворилось поселення Польський Бар, або, як його ще називали, Ляцьке. Був ще Руський Бар. А на місці старого дерев`яного замку з`явилось село Барські Чемериси, яке було заселене татарами з Волині.
Добре попрацював Старжеховський, він звів дійсно першокласну фортецю. Його наступник Станіслав Жолкевський продовжував зміцнювати Барський замок. Він же в 1610-1614 засновує в Барі єзуїтську колегію на місці руїн невідомого монастиря.

Декілька слів про Станіслава Жолкевського. Вояка він був знатний. Перемагав українських козаків Наливайка та Лободу, шведів у Ліфляндії, бунтівну шляхту Зебржидовського під Гузовим.
Вершиною його військової й політичної кар’єри був похід на Москву, який завершився скиненням з московського трону



Шуйського й обранням на престол королевича Володислава. За цю вдалу спец операцію Жолкевський був нагороджений титулом Великого Коронного Гетьмана, а згодом став Великим Коронним Канцлером Польщі.
Кінець свого життя Жолкевський присвятив боротьбі з Турками та Татарами на південних рубежах Речі Посполитої, й загинув в 1620 році в битві з турками під Цецорою (мабуть в єдиній своїй програній битві).
Турки захопили його тіло, відрубали голову й виставили її на списі, коло султанського палацу в Стамбулі. Пізніше його вдова за шалені гроші викупила у султана тіло чоловіка й полоненого сина.

В 1636 році м.Бар стає резиденцією ще одного Великого Коронного Гетьмана – Станіслава Конецьпольського.
Теж людина була непересічна. Важливо не плутати цього Станіслава Конецьпольського з його нащадками - Станіславом-Олександром та Станіславом-Яном Ось що пишуть про нашого Станіслава Конецьпольського на сайті:
http://www.library.vinnitsa.com/podolia/ukr/k_Koniecpolski.htm.

“Гетьман великий коронний Станіслав Конецпольський (1591-1646). На нашу думку, його можна ставити на один щабель з найзначнішими полководцями першої половини XVII ст., такими як Конрад Валленштейн або барон фон Тіллі. Станіслав Конецпольський воював проти армії шведського короля Густава-Адольфа, штурмував в 1611 р. Смоленськ, неодноразово громив на степових кордонах татарські загони.
Траплялись в його військовій кар`єрі і невдачі. В 1620 році під Цецорою Конецпольський потрапив у полон до турків і провів у неволі більше трьох років. Пізніше він поквитався за це із своїми ворогами.
В Речі Посполитій С.Конецпольського називали "Кунктатором" ("Повільним") - за аналогією з римським диктатором часів II Пунічної війни Фабієм Максимом Кунктатором, адже він ніколи нічого не робив без обдумування і чіткого планування. Саме в середині XVII ст. Конецпольські набули найбільшого політичного авторитету, стали власниками величезних володінь, зокрема на Поділлі і Брацлавщині. В якості барського старости Станіслав Конецпольський наказав перебудувати і зміцнити Барський замок, що із знанням справи виконав ... інженер де Боплан.
Заради справедливості відзначимо, що С.Конецпольський увійшов в історію України як жорстокий приборкувач козацьких повстань Жмайла, Сулими, Павлюка, Гуні, Острянина. Недаремно у 1646 р. чимало людей в Речі Посполитій стверджували, що смерть цієї людини символізує занепад Польщі”.

С. Кенецьпольський закладає в Барі замість дерев`яної фортеці, кам`яну. На тому ж вінницькому сайті я знайшов ось це:
“Будівництво велось згідно проекту і під керівництвом французького інженера Гійома де Боплана. Замок у Барі Боплан побудував на місці дерев`яного, на березі річки Рів, піднятої високою греблею. За планом це була квадратна споруда з чотирма міцними бастіонами висотою майже шість метрів. "Кам`яний Бар - зафіксував у 1656 році турецький мандрівник Евлія Челебі, - справді могутня фортеця. Вона набагато краща за інші польські фортеці, має арсенал і гармати"....”.
Вважаючи на низький рівень води, в замковому подвір’ї був піднятий рівень ґрунту.
В місті діяли кляштори кармелітів, францисканців, єзуїтів, домініканців. Повний монашеський комплект.

Фото М.Жарких

Хоча Барська фортеця була однією з найпотужніших на Поділлі, в 1648 році козаки Максима Кривоноса все ж здолали її. (Так – так, саме Кривоноса, а не Богуна, як зображено у Г.Сінкевича у “Вогнем та Мечем”. Взагалі цей твір потрібно сприймати, як суто художній, а не історичний роман. А кому цікавий протилежний погляд на українсько-польські відносини, то спробуйте прочитати роман Юрія Косача “День гніву”).
Повертаємось до Бару. В 1648 році він був повністю зруйнований, а місцеве польське населення вирізане козаками Кривоноса. Колегіум, кляштори та місцевий католицький монастир, звичайно, теж були повністю поруйновані.
Місцеві землі в 1659 році переходять у володіння воєводи київського Івана Виговського. Місто потрохи відбудовується. В 1663 році Бар відвідав польський король Ян Казимир.
Після поразки Польщі у війні з Туреччиною, в 1672 році й окупації Поділля турками, Бар був дарований султаном литовському татарину Кричинському. Ян ІІІ Собеський в 1674 році здобуває місто, але втримати його не зміг. Бар перебуває під владою Порти до 1699 року.

В 1701 році на вцілілому мурованому фундаменті колегіуму, почали зводити новий костел й монастирські келії кармелітів. Це будівництво тривало близько 85 років.
В 1757 році на місці старої дерев`яної Троїцької церкви, була споруджена мурована Успенська Церква.
В Барі потихеньку текло спокійне провінційне життя, поки 9 лютого 1768 року в місті не була сформована, так звана, “Барська конфедерація”. Тут знову потрібно робити невеликий історичний відступ. На сайті “Наш край” можна знайти таку інформацію про це явище в історії Польщі. Правда текст поданий на російській мові:

“В минуты государственной опасности, когда интересам польского общества или дворянства что-нибудь угрожало, создавалась в Польше так называемая конфедерация, т. е. имеющие полную власть собрания представителей правительства и общества, отличавшиеся от сеймов главным образом тем, что для них протест отдельных лиц, так называемое liberum veto, не имел никакого значения и все дела решались большинством голосов. В начале царствования Станислава-Августа Понятовського, когда русский посол при польском дворе, князь Репнин, получил решающий голос в делах внутреннего управления, часть дворянства, напуганная этим вмешательством, созвала в 1768 г. конфедерацию на Подолии в городе Баре. Целью конфедерации была защита внутренней и внешней самостоятельности Польши, сохранение всех древних прав и привилегий, которыми обладала шляхта, и сопротивление усилиям русской партии выхлопотать равноправность для диссидентов. Зачинщиками конфедерации были, главным образом, Адам Красинский, епископ каменецкий, Михаил Красинский, подкоморий рожанский, и Осип Пулавский,



староста варецкий. Король, узнав о конфедерации, старался сначала действовать примирительно, несмотря на то, что конфедерация в своем манифесте обошла его молчанием, но когда дальнейший миролюбивый образ действий сделался невозможным, гетман Ксаверий Браницкий с польским войском и генералы Апраксин и Кречетников двинулись против конфедератов и взяли Бар. В это же время вспыхнул бунт крестьян в Малороссии под предводительством Гонты и Железняка, что тоже повлияло на расстройство конфедерации в восточных провинциях Польши. Но раз вспыхнувшее пламя распространилось и в других местах, а именно в Великой и Малой Польше и даже в Литве; конфедераты стали обращаться к соседним государствам, вызвали войну между Турцией и Россией и получили обещание деятельной помощи со стороны Франции. Конфедератское движение все разгоралось: во главе его в Великой Польше стал Игнатий Мальчевский, а в Литве — Михаил Иван Пац и кн. Карл Радзивилл. Между тем война с Турцией кончилась победой русских, войска конфедерации в нескольких схватках были побеждены Древичем, и наконец с дозволения Австрии в Белой, что в Силезии, собралась генеральная конфедерация, состоявшая из 37 воеводских маршалов. Михаил Красинский и Иоаким Потоцкий, находившиеся тогда в Турции, считались во главе конфедератов, но место их заступали Михаил Иван Пац вместе с Игнатием Богушем. В своих манифестах конфедерация постоянно умалчивала о короле и от себя выслала уполномоченных послов к заграничным дворам: Вельгорского во Францию, Петра Потоцкого в Австрию, Суфчинского в Турцию и Скоржевского в Пруссию. В 1770 г. совет конфедерации был перенесен в Прешов (в Венгрии), откуда он вел дипломатические переговоры, главным образом с Францией, Австрией и Турцией, и руководил военными действиями против России. В качестве главнокомандующего был прислан из Франции ген. Дюмурье, который не оказался ни хорошим политиком, ни талантливым полководцем. Под его влиянием партия, не признававшая Станислава Августа, одержала верх, и в то время, когда король вел переговоры с целью присоединиться к конфедерации, его против воли значительной части конфедератов и французского правительства объявили узурпатором и тираном. После этого король примкнул снова к русской партии, но манифест, изданный против него, был вместе с тем последним актом конфедерации. Вся Европа от нее отшатнулась, и она, несмотря на военную реорганизацию, которую в 1770 и 1771 гг. старался устроить Дюмурье, потеряла всякое значение. Около 1776 г. исчезли последние следы ее”.

Фото М.Жарких

Да, праві були конфедерати, коли боролись проти Станислава-Августа Понятовского та російських генералів. Менше ніж, через чверть століття після поразки “Барської конфедерації”, Польська держава припинила своє існування. На південно-східних землях колишнього королівства була створена Подільська губернія Російської імперії.
З 1793 року Бар стає уїзним містечком цієї губернії.

Католицькі храми й монастирі стали православними. В 1787 році була побудована Покровська церква в бароковому стилі, що входила до єдиного монастирського комплексу василіан. В 1838 році цей монастир перетворюється на православний. З 1881 р. монастир стає жіночим. В 1908 році була зведена дзвіниця. До нашого часу збереглася Покровська церква, келії та дзвіниця.

Фото М.Жарких

Замок не відбудовувався й поступово руйнувався. На початку ХХ століття на території замкового двору був влаштований міський бульвар.
Зараз від колись могутньої фортеці залишилось тільки декілька куп каміння.