Перша письмова згадка про Довге відноситься до 1383 року. Правда згадується воно в угорських хроніках і під назвою „Долга”. Ще відомо, що Довгаї в 1417 році будують в селі замок та дерев’яну церкву. Церква не збереглась, зате замок або те що з нього зробили чисельні перебудови можна побачити й зараз.

Але про все по-порядку.
„Історія міст та сіл Закарпатської області” повідомляє, що в першій половині XV століття Довге відносилось до Березької, а з 1454 року до Мармароської жупи. Там правда не пишеться, що жупи ті входили до складу Угорського королівства.

Примітка.
Жупа – адміністративно-територіальна одиниця, що була введена в Угорщині у ХІІІ столітті. Жупою управляв жупан, якого призначав король з представників вищою аристократії. Закарпаття було поділене на 4 жупи: Березка, Мармароська, Угочанська, Ужанська. Цей адміністративний поділ діяв аж до 1928 року.

Велику Угорщину з часом поділили між собою Варшава, Відень та Стамбул. Більша частина Угорського королівства підпадає під владу австрійських Габсбургів. Деякий час Габсбургівська держава навіть мала назву – Австо-Угорщина, але підданство Відню мадярів не влаштовувало і вони постійно намагались відновити власну державність. Ці прагнення періодично виливались в повстання, які організовували представники угорського дворянства. Мабуть найбільше повстання чи навіть війна за незалежність Угорщини була в 1703-1711 роках. Повстанням керував трансільванський князь угорського походження Ференц ІІ Ракоці і багато важливих епізодів тих подій відбувалось на території Закарпаття. Так 7 червня 1703 року під Довгим відбулася битва між прибічниками Ракоці і військом Габсбургів. Повстанці зазнали поразки, але на цьому повстання не припинилось, це був лише початок майже десятилітньої пожежі що суттєво спустошила Закарпаття.
Після остаточного придушення повстання, Габсбурги конфісковують Закарпатські володіння дворян, які підтримували Ракоці і розподіляють їх між своїми прибічниками. В 1711 році Довге переходить у власність графів Телекі. Нові володарі перебудовують Довжанський замок, який набуває рис поміщицького палацу.

Про фортецю/замок зараз нагадують лише стіни, які оточують замкове подвір’я та наріжні башти, які перебудували й переобладнали під господарські будівлі. З тих часів до башт та мурів добудовувались якісь курники, хліви, погреби та інші „малі архітектурні форми”.

Але незважаючи на всі добудови, зараз все таки можна вгадати риси справжньої панської резиденції XVIII-ХІХ століть.

На колишньому замковому подвір’ї на протязі 1712-1798 років Телекі зводять свій маєток та декілька флігелів. Можливо колись це й був розкішний панський палац, а зараз це старенька споруда обласного туберкульозного диспансеру. Здається навіть не адміністративний, а господарський корпус. Принаймні в мене склалось таке враження, бо на початку літа 2005 року на подвір’ї колишнього замку/палацу я не бачив жодної живої душі. А може в Закарпатті вже не хворіють на туберкульоз?
Гумор?
Чорний?
Нє, цинічний!

А ще поруч зі стінами замку є якісь руїни. Напевне теж старі, судячи з їх вигляду:

Крім будівництва маєтку Телекі також активно займались малим бізнесом. Малим - це по нинішнім міркам звичайно, а на той час такі галузі сільського господарства, як тваринництво та землеробство приносили чималі прибутки. З середини XVIII століття в Довгому з’являються й ознаки промисловості. „Історія міст та сіл Закарпатської обл. УРСР” пише:
„Уже в 1751 році в Довгому випалювали вапно, виготовляли на продаж покрівельний матеріал, дещо згодом стала діяти паперова фабрика, переведена з с.Лисичева. Пожвавлюються також і домашні промисли, зокрема ткацтво. У селі була створена ткацька майстерня, де перероблялись коноплі і льон, що вирощувались у маєтках графа. В одному з листів до економа граф Телекі наполягав, щоб селяни сіяли якнайбільше конопель, бо це дає йому дуже високі прибутки”.
Знав би граф які високі прибутки дає вирощування конопель в наш час...

В ХІХ столітті промисловий розвиток Довгого продовжувався. В 1850 році почав працювати залізоробний завод під дивною назвою „Гамора”. Що цікаво, залізну руду для потреб того заводу добували як в самому Довгому, так і сусідніх Білках, Лисичево, Хусті. Причому видобуток руди забезпечував потреби місцевої домни в 1400 тонн металу. Продукція заводу повністю задовольняла місцеві потреби в залізних виробах і навіть експортувалась.
В кінці ХІХ ст. в Довгому стає до ладу лісопильний завод. Згодом цей завод став одним з найбільших і найпотужніших деревообробних комбінатів України. На початку 1990-років Довжанський ДОК я відвідував під час одного зі своїх відряджень (були часи займався я деревообробкою), і дійсно можу констатувати що було це досить міцне підприємство. Зараз довжанська деревообробка ледь жевріє:-(
В 1906 році австріяки прокладають вузькоколійку Берегово-Кушниця, яка проходила через Довге. Але задовольнити промислові потреби Довгого вона в повній мірі не могла й були плани будівництва повноцінної залізниці Довге-Хуст. Цим планам перешкодила перша світова війна. Стара ж вузькоколійка працювала гнавіть в радянські часи. Поржавілі рейки тої залізниці можна побачити на околицях села й зараз.



Сьогодні можна чути голоси про відродження вузькоколійки, але не для промислових потреб, а для туристичних. Про „Карпатський трамвай” чули? Ото він може колись пройде через Довге. Може ... . Колись... .
Наприкінці Першої світової війни, в березні 1919 року, в Довгому була проголошена радянська влада, але вже в кінці квітня того ж року Довге займають румунські війська. Влітку 1920 року в Довгому вже війська Чехословаччини, а з березня 1939 тут опиняються війська Угорщини. Останніх в жовтні 1944 році змінюють частини Червоної армії. Ці прийшли на довго. Хоча все в світі відносне...

Що ще?
В Довгому декілька церков та костьолів. Всі вони належать до різних архітектурних стилів та до різних конфесій.

О! Про концесії...
Нє! Про церкву...
Нє! Про Різдво! На Святий вечір, взимку 2005 року, я з дружиною відкатавшись в Буковелі на лижах, їхали до мого кума Михайла Федиковича в с.Березники (Свалявський р-н) до святкового столу. Вже вечоріло. Дорога наша проходила через с.Довге. Я вже згадував, що село справді досить довге – в прямому розумінні цього слова. А в Закарпатті незважаючи на чисельні зміни влади, а може й завдяки цьому, дуже поважають народні традиції. Поважають їх і в Довгому. Поки ми проїхали через село нас разів п’ять зупиняли вертепи – переодягнені дітлахи у образах ангела, чорта, кози й ще когось чи чогось. Просто перегороджували дорогу, співали колядки й звичайно ж просили грошей. Віддав солідну суму на тих зупинках, але було приємно.

В центрі села, ще в 1908 році був встановлений пам’ятник присвячений загиблим селянам-куруцам, що приймали участь в згадуваній битві 1703 року проти військ Габсбургів. В радянський період поруч був встановлений монумент односельцям, що полягли в роки Другої світової в лавах Радянської армії. А вже за часів незалежності України, там же був встановлений хрест, що нагадує про загиблих односельців, що боролись за свободу рідної землі на іншому боці.