Городище і Синявка
Два сільця, що майже зливаються. Входять до Менського району Чернігівської області. Розташовані між районним центром та селищем міського типу Березна за два кілометри від траси, що з’єднує ці два населені пункти.
В обох селах збереглися дерев’яні церкви XVIII століття і обидві вони являються пам’ятками архітектури державного значення.
В Городищі церква, яку ви бачите на світлині, що розміщена нижче була сприйнята мною як Миколаївська, але завдяки підказці Артема Свиридова (http://www.oko.kiev.ua/index.jsp), виявилось, що я помилявся.
Власне справжня дерев’яна пам’ятка Городища - церква освячена як Миколаївська знаходиться в стороні від центральної вулиці села.
Фото з сайту Олени Крушинської «Дерев"яні храми України» http://www.derev.org.ua/.
4-томник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» подає дату її побудови як 1722 рік, хоча вірна дата її зведення - 1763 рік (джерела: реєстр культурного надбання України та чудова книжка «Монастирі та храми землі Сіверської»). Хоча в 4-томнику поданий досить докладний опис Миколаївської церкви:
«Перестраивалась в 1888 г. : первоначально трехсрубное сооружение расширено за счет прирубов с юга, севера и запада с крыльцами под навесами на стойках. Изменено оформление верхов, прорезана западная стена бабинца, утрачены западные двери, введшие в бабинец. Основы первоначальной композиции сохранены, они наследуют традиции деревянной архитектуры Левобережья Украины XVII – XVIII вв.
Сооружение деревянное. Три основных объема расположены по оси запад-восток. Шестигранный восточный сруб и западный четверик имеют верх с двумя заломами, перекрытый плоским плафоном с глухой восьмигранной главкой, Восьмерик центрального сруба также с двухзаломным верхом, увенчан световым барабаном с куполом. Первоначальные проемы: тройное окно в восточной грани алтаря, спаренные окна на северной и южной стенах Бабина и алтаря, по четыре окна – в барабанах.
В интерьере кроме украшенных резьбой ригеле, стягивающих широкие грани восьмериков (расположенные поперек их узких граней), и связей-ригелей, заложенных в сруб основных объемов на уровне оконных проемов, для усиления жесткости применен редко встречаемый прием, при помощи которого образуется четверик внутри нижнего залома центрального сруба. Памятник принадлежит к немногочисленным сохранившимся сооружениям Левобережной Укрины, типичным для XVII – XVIII вв. Конструктивные приемы иллюстрируют развитие строитедьной мысли на Левобережье в XVIII в. (имеет аналог в с.Синявка).
Досить детальный опис. Залишається лише додати, що у 80-ті роки ХІХ століття до церкви була прибудована дзвіниця, але до наших днів вона не збереглася.
.
А тепер перейдемо до «аналога в с.Синявка».
В Синявці церква зберегла свої первісні форми й вигляд. Це відзначається навіть в «Памятниках градостроительства и архитектуры Украинской ССР»:
«ПОКРОВСКАЯ ЦЕРКОВЬ, 1706 г. (в реєстрі – 1760-ті роки, в «Монастирях та храмах землі Сіверської – 1775 рік – Кифоренко С.)
В объемах сохранилась, в основном, в первоначальном виде (широкие прирубы с юга, севера и запада — позднего происхождения). В интерьере имеются некоторые перемены: зашит световой фонарь центрального сруба, в бабинце возведены хоры, зашита значительная часть проема между ба-бинцем и центральным срубом. Сооружение в формах, традиционных для народной деревянной архитектуры Левобережья Украины XVII—XVIII вв. периода барокко. Срублено из сосновых брусьев, трехверхое, ошалевано. Бабинец в плане прямоугольный, центральный сруб восьмигранный, восточный — шестиугольный. Продольные оси срубов, идущие в направлении запад—восток, не совмещаются, что свидетельствует о разновременной разбивке их планов. Доминирующее место в композиции сооружения занимает центральный сруб.
Для придания жесткости конструкции применены ригели, украшенные резьбой, а также специальная конструкция: западная и восточная грань центрального объема в уровне верхних венцов соединяются параллельно расположенными двумя врублен-ными брусьями, которые, наращиваясь в высоту, врубываются в грани первого залома и образуют с юга и севера пазухи с трапециевидными проемами. Бабинец перекрыт верхом с одним заломом, световой фонарь — плоским плафоном, наверху сруба стен, по углам, заложено четыре резных ригеля. Сохранились западные двери с резными наличниками. Восточный сруб перекрыт верхом с одним заломом, завершается световым фонарем. Формы главок — барочные. Значительную роль в композиции сооружения играют оконные проемы разнообразной формы. Памятник относится к редким примерам построек из дерева начала XVIII в., сохранившихся в первоначальном виде и имеющих отличительные конструктивные особенности.
Наведене чорно-біле фото можна порівняти з фотографією 2006 року.
Нажаль «цифровика» не було, а відскановані фото все ж не дуже якісні:-(
Коло Покровської церкви в Синявці, якраз був батюшка з одним чоловіком, що фарбували зовнішні стіни церкви. Але батюшка поводився якось насторожено й діалог не клеївся. Від його помічника вдалося взнати, що після революції церква була закрита, а під час Другої світової війни була відкрита «при німцях».
Слід зазначити, що Покровська церква виглядає значне краще своєї колеги з Городища. А от сама Синявка виглядає старіше й запущеніше сусіднього селе. Можна побачити велику кількість старих та пустих будинків. Причому там зустрічаються такі оселі, що хоч зараз перенось їх в Пирогово або якийсь інший музей архітектури під відкритим небом.
|