Гукливий знаменитий завдяки своїй надзвичайно красивій дерев’яній церкві і старовинному рукописному документу, відомому під назвою «Гукливський літопис»
Саме з цього літопису ми можемо дізнатися, що село було засноване вихідцями з Галичини Іваном Бобко та Петром Пецьковичем. Назву ж свою воно вірогідно отримало від назви невеличкого потічка Гукливчика, що тече крізь село.
На сайті «Літопис» http://litopys.org.ua/index.html, можна прочитати таку цікаву інформацію про «Гукливський літопис»:
«Найстарша записка відноситься до 1660-го року, але, як з почерку письма видко, не написана вона саме того року. Одностайним почерком, барви того ж самого чорнила означені події від р. 1661 аж до 1780 і має в собі згадки десятьох років. А що записки ведуться від р. 1780 майже непереривно, із сего видко, що писець сего року не розпочав, тілько продовжав якісь старші — тепер уже нам не знані — записки, себто переписав старі на ново і долучив свої. Як видко з самої метрики, був се місцевий парох, Михайло Ґріґаші, син кметя Матея Ґріґи (Matheas Griga, incola Lazorpatakensis). Від 1783 року подані звістки з подїй майже кождого року, але кожда осібним записом, значить, починав він укладати записи 1783 року, простягаючи їх випитуванями й на минувшину.»
В цьому ж «літописі» згадується й місцева архітектурна пам’ятка - унікальна дерев’яна церква з дзвіницею. Побудована вона в XVIII столітті і освячена на честь святого Духа. Вона є найстарішою сакральною спорудою в Валовецькому районі.

В 1784 році німецький майстер Франц Пеєр зробив внутрішній розпис церкви. Цей розпис є один з не багатьох, що збереглися до наших днів в дерев’яних церквах Закарпаття.



Церква відноситься до, так званого, «лемківського» стиля дерев’яного зодчества Карпатського регіону.

В хрестоматійному пам’яткоархітектурному 4-томнику про Святодухівську церкву пишеться наступне:
«Деревянная (из еловых брусьев), трехсрубная, с тремя разноширокими срубами. Стены над поддашием и крыши покрыты гонтом, башня — дубовым лемехом. Фундамент сложен из речного камня на глиняном растворе. Над восточной частью посажена стройная барочная главка, над бабинцем возвышается квадратная башня с двухъярусным барочным завершением. Поддашие, опираясь на выпуски срубов, мягко опоясывает сооружение со всех сторон и прикрывает крыльцо на западном фасаде, декорированное резными столбиками. На полотнищах дверей нанесена резьба. Неф и восточная часть имеют коробовый свод, притвор — плоское перекрытие. Благодаря общей кровле над тремя срубами памятник выглядит компактным, снаружи почти не ощущается его трехчастное деление. Колокольня, квадратная в плане, построена из того же материала, с рубленым первым ярусом опасением и каркасным — вторым. Шатровая крыша колокольни и стены покрыты гонтом. Памятник отреставрирован в 1970—1971 гг.»

Від себе додам, що церква також реставрувалась й за часи незалежності України. Тут потрібно відзначити, що на мій, абсолютно не професійний погляд, проведена вона дуже добре.

Крім того церква св.Духа в Гукливому якимось не зрозумілим чином добре карбується в памя’ті. Цю сторінку, я пишу майже через рік після того коли її бачив (2007 рік), але пам’ятаються найменші деталі цієї пам’ятки.

Що стосується історії Гукливого, то вона ідентична історії райцентру й значній частині Закарпаття. З XVII століття Гукливий входив до Мукачівської Домінії, що належала графам Шернборнам. Потім навколишні ліси належали підприємцю Грінбергу.
Після Першої світової війни Закарпаття входило до складу Чехословаччини, а в 1939-1944 роках – до складу Угорщини. Потім – «Совіти»

В 1967 році, після відкриття в Ужгороді музею народної архітектури та побуту, з Гукливого туди була перевезена бойківська хата 1850-х років побудови.

Фото з сайту http://www.oko.kiev.ua/index.jsp

І на останок, ще одна важлива інформація. В Гукливому є три церкви.

Якщо Ви хочете побачити саме Святодухівську церкву, то в центрі села, біля потічка поверніть направо й по більш менш пристойній грунтівці проїдьте/пройдіть близько кілометра.
Запевняю Вас, Ви не пропустите цю пам’ятку.