Власне це єдина церква цього монастиря, що збереглася до наших часів.

Місцевість ця належала магнатам Сенявським. Вдалося взнати, що за часів Хмельниччини Гранів з околицями орендував такий собі Бартош Важинський.
У Миколи Жарких прочитав, що в Тишківській Слободі , в XVIII столітті був костел. Був тут також монастир отців Василіан. Ну а вже на його місці, після приєднання цих земель до Російської імперії, був заснований монастир Преображення Господнього.
В монастирі було три церкви: Преображення , св.Онуфрія (1833 р.) та Вознесіння Діви Марії (Успінський собор)

Собор був зведений в 1867 році.
В 4-томнику «Памятники градостроительства» пишеться:
«В ансамбль монастиря входит Успенський в неоруском стиле с использованием форм русской архитектуры XVII в. и архиерейский дом. Собор кирпичный, кубический, с декоративными главками. К граненой восточной части примыкают боковые помещения, к нефу с севера и юга – небольшие приделы, к западной части собора – трехярусная колокольня, увенчаная шатром. Перекрыт системой полуциркулярных и крестовых сводов. В интерьере – настенная живопись начала ХХ в. в стиле росписей киевского Владимирского собора.

Роспись этого же времени покрывает наружные стены здания, что является особенностью памятника. Такой прием присущ русской архитектуре и почти не встречается в культовых сооружениях Украины. На юг от собора расположен архиерейский дом ХІХ в Кирпичное, прямоугольное в плане, одноэтажное с подвалом здание. Главный фасад акцентирован двухколонным портиком.»

Дійсно церква ця не типова для України. Не типові також зовнішні росписи. Такого я ще бачив.

В реєстрі пишеться, що крім Успенського собору зберігся ще архіїрейський будинок та монастирські мури. Будинок я не знайшов, а мури вже того...

Власне й церква не в кращому стані. Вона потребує ремонту. Але боюся, що при реставрації будуть втрачені зовнішні розписи.

А тепер дещо, що не стосується історії Гранівського монастиря.
В Гранівському монастирі ми були влітку 2006 року, на свято Трійці. В соборі якраз проходила служба, співав хор, підлога була вкрита зеленню.
Хотів придбати якусь брошуру про монастир, але такої не виявилось. Була якась література, але вона мало відношення до цієї обителі опосередковане.
Попитавши про монастир у людей коло церкви, взнав що вони не місцеві. Один чоловік сказав, що в радянські часи монастир був закритий.
Вже збирались їхати, коли одна жіночка взялась покликати матушку, яка б могла щось розповісти про історію монастиря.
Ага, розповіла.

Ость приблизно наша розмова.
-Добрий день. Чи могли б Ви розказати про монастир?
-Вам потрібно поїхати в Тульчин і взяти дозвіл в місцевій єпархії...
-Я розумію, але ми проїздом з Києва і просто хотіли взнати про історію цього монастиря.
-Все рівно, Вам потрібно поїхати в Тульчин і взяти дозвіл на перебування тут і на фотографування.
-Хвилиночку, ця церква є пам`яткою архітектури. Який дозвіл?
-Я Вам ще раз кажу, Вам потрібно їхати в Тульчин. В нас такі правила.
Ну правила - правилами, але є закони України, які не передбачають ніяких дозволів при фотографуванні пам`яток архітектури. Ну добре, не будемо про це. В реєстрах є згадки про будинок архієрея. Він зберігся?
-Я ще раз говорю – їдьте в Тульчин.
Ще питав щось про розписи, але мене знову посилали в ... Тульчин.

Я поїздив по Україні чимало, бував в багатьох монастирях і храмах різних конфесій. Я багато чого цікавого взнавав від служителів тих храмів. Але в більшості своїй вони були католиками. Особисто я – православний, але я можу цілком твердо сказати – католицькі священники набагато толерантніші й доброзичливіші ніж православні ортодокси. Особливо православні московського патріархату. Це просто щось реакційне й темне, на тебе дивляться як на якогось зачумленого.
Що б тобі взнати щось про історію якоїсь церкви, щоб її сфотографувати, то потрібно мати якусь індульгенцію чи дозвіл? Ви що, православні? Який, до дідька, дозвіл?
Все. Досить коментарів...



Все рівно, Успенський собор Гранівського монастиря вартий того, щоб його бачити на власні очі. Це дійсно унікальний для України храм. Переконайтесь самі.