Серйозні археологічні розкопки, що проводились в районі Хуста в повоєнні десятиліття, виявили на території міста залишки, так званої, культури карпатських курганів. Якщо нормальною мовою, то це культура однієї з груп праслов’ян, що жила в Карпатському та Закарпатському регіоні в першій половині І тисячоліття н.е. . Білі хорвати, коротше кажучи.
В Х-ХІ ст.. на місці Хуста вже існувало укріплене поселення. В той час ця земля входила до складу Київської Русі, але згодом все Закарпаття підпадає під владу угорської корони. Ну не зміг Київ утримати ці володіння - в 1090 р. Верхнє Потисся захоплюється угорцями і Карпати стають природним кордоном між Руссю та Угорщиною.
Угорські королі прекрасно розуміли що завойовану територію потрібно охороняти. А тут ще їм перепали Солотвинські(Мараморошські) соляні копальні, сіль з яких вивозилась і в метрополію, і на зовнішні ринки. Соляний шлях також потребував певної охорони і на протязі ХІІ-ХІV століть вздовж закарпатського „Чумацького шляху” на досить короткому відрізку (30-40 км) зводиться чотири потужних замки в нинішніх Вишкові, Королеві, Виноградові, Хусті. Соляний шлях охороняли ще замки в Середньому, Броньці, Квасовому. Були замки в Мукачевому та Чинадієво. Багато чого було...
В самому ж Хусті, на 170-ти метровій Замковій горі зводиться потужна фортеця. Майже всі джерела вказують що будівництво замку тривало близько ста років і було завершено в 1191 році. Говорять що ця дата взята тому що колись серед руїн замку був знайдений камінь з висіченим числом – 1191. От і вирішили історики вважати це роком завершення будівництво фортеці. В принципі слово „завершення” для фортеці не зовсім прийнятне, бо такі споруди як замки та фортеці знаходились в стані постійних перебудов, ремонтів, модернізацій й т.п. на протязі століть. Не був винятком і Хустський замок.

Під час монголо-татарської навали Хуст був здобутий нападниками і сильно поруйнований, але зважаючи на його стратегічне розміщення швидко відбудовується знову.



Про ті події в книзі „Замки Подкарпатской Руси” Д.Поп та І.Поп викладають цікаву історію. Основою до неї послужила одна стара легенда про Хустський замок:
„...Первым владельцем замка, согласно легенде, был дворянин по имени Хуст. Его спокойная жизнь в замке была недолгой. Шел 1241-й год. Обитатели замка еще ничего не знали о приближении орд Батыя. Наступил вечер. Стража уже собиралась поднимать подъемный мост, когда на взмыленном коне во двор замка влетел гонец короля и призвал Хуста присоединится к королевскому войску, оставив в замке лишь необходимую для его защиты стражу…
Битва с татарами на речке Шайо (Слана – в Словакии) была войсками венгерского короля проиграна. Однако Хусту удалось уйти невредимым. Мысль, что его близкие остались в замке, придавала ему сил и звала домой. Он не мог знать, что татары обманом проникли в замок, разграбили его и сожгли, а жену его с сыном увезли с собой. Спаслась лишь маленькая его дочь.
Мальчик в неволе вскоре потерял мать, а когда подрос, то попал в дворец хана, где встретил старика, который разговаривал на таком же языке, на каком разговаривала с ним его мать. Старик много рассказывал юноше о далеком чудесном крае, а когда юноша подрос, они решили бежать в родные края. Со времени татарского нашествия прошло почти 20 лет. Хустский замок был вновь восстановлен, а на одном из выступов горы была построена и небольшая часовенка… Хуст приказал построить ее в память о своей жене и сыне. Он поклялся, что казнит каждого татарина, который появится в замке.
Дочь Хуста тем временем превратилась в красавицу. Однажды она отдыхала возле часовни, когда вдруг тревожно заржал ее конь! Она быстро вскочила в седло – по лесной тропинке к ним приближался хищник. Вдруг из леса выскочил стройный юноша и ударом кинжала убил зверя, который гнался за девушкой. Спас ее не кто иной, как ее родной брат, который как раз появился в этих краях со своим старым другом. Старик, увидев родные горы, Хустский замок, от избытка чувств умер. Юноша похоронил его и пошел по дороге в замок. Именно в этот момент и понадобилась его помощь испуганной девушке.
Во время борьбы зверь сорвал с юноши одежду и открыл на его левом плече родимое пятно. По нему девушка узнала своего родного брата, и они, обливаясь слезами, застыли в объятьях. Тем временем подъехал кастелян (управитель) замка, тайно влюбленный в девушку, и увидел ее в объятиях юноши в татарской одежде. Не помня себя от ревности, кастелян поспешил донести на юношу в татарской одежде воеводе, зная, что тот поклялся казнить каждого татарина, который появится в окрестностях замка. Слуги по приказу воеводы схватили юношу, и, несмотря на плач и мольбу девушки, отвели его на скалу и отрубили голову, не дожидаясь, пока подъедет сам воевода. Девушка в рыданиях, переходящих в безумный смех, показывает всем родимое пятно на плече юноши, обвиняет отца, который уже подъехал, в казни своего сына. Как подкошенный, падает воевода Хуст и уже не в силах подняться, на четвереньках подползает к телу убитого сына. В отчаянии хватает кинжал и прокалывает себе сердце. Обезумевшая девушка еще какое-то время стоит на месте страшной трагедии, потом с криком срывается с места и бежит в глубь леса.
Но с тех пор каждый вечер она возвращается сюда, на гору, названную из-за невинно пролитой крови Красной, чтобы на месте, где похоронены ее любимые брат и отец, проплакать безутешно всю ночь до рассвета…”.
Ось така сумна історія... Сорі, що на російській мові.
І ще. Татари брали Хуст не в 1241, а в 1242 році.

В період найбільшого розквіту Галицько-Волинського князівства Закарпаття, а разом з ним і Хуст, було включено до складу Данилового королівства. Правда було це вже після правління Данила Галицького, в 1281-1321 роках.



Потім Закарпаття знову у складі Угорщини. На початку XIV ст. створюється Марамороська жупа – адміністративна одиниця в складі Угорського королівства. В 1329 році король Карл Роберт дарує Хусту статус коронного міста і місто стає центральним оборонним пунктом тої одиниці. Трохи згодом мадярські монархи стали проводити в Закарпатті політику активного заселення краю німецькими колоністами. В той же час південні райони Закарпаття поступового колонізувались підданими валашських воєвод Драги і Балки, які певний час були прибічниками короля Лайоша Великого. Всіляко заохочувались ремесла, якими в основному і займались переселенці. Сільським господарством продовжували займатись корінні жителі.
Прибулі німці дійсно пожвавили економіку краю. Крім новаторств в економіці, вони привносити також новаторства в релігійний уклад Закарпаття. В Закарпатті разом з німецькими колоністами прийшли й протестантські віяння. Звісно ті віяння потрібно було звідкись розвіювати і в Закарпатті починають зводитись католицько-протестантсько-лютеранські храми. В „Історії міст та сіл...” пишеться, що в 1455 році у Хусті був побудований перший великий кам’яний будинок – реформаторську каплицю, про що свідчить напис на її південний стіні.
Напис дійсно є, але точної дати побудови того храму ніхто зараз аргументовано не доведе. http://www.heritage.com.ua взагалі наводить дати його побудови досить розмито – XIV-XV століття.

Цей храм має офіційну назву – костел св.Єлизавети, але можна почути й інші його назви: протестантська церква, лютеранська кірха й т.п. Зараз це діючий храм, що належить католицькій громаді Хуста.. Його дзвіниця перебудовувалась/надбудовувалась в XVІІІ столітті. Під час зовсім недавньої реставрації (гроші на яку кажуть дали німці) були виявлені старовинні розписи, чи то XV, чи то XVІ століть. Їх старанно відреставрували, але дерев’яний балкон, що був влаштований значно пізніше не демонтували. Тому побачити їх в повному обсязі досить складно.

Ще в костелі залишились залишки органу, але навряд чи він колись видасть якусь мелодію.

Ще відомо, що в 1447 р. в Хусті, точніше на території замку, зводиться ще одна сакральна споруда. Зводиться вона за часів жупанства в Мараморощині Яноша Кендереш Маломвізі. Як ви думаєте була вона православною чи католицькою?-) Залишились



свідчення, що для її утримання виділялось 12 злотих або сіль на таку ж суму.
В XV столітті Хустський замок використовувався також і як в’язниця. Але скажіть мені в якому пристойному замку тих часів не було буцегарні? Звісно була вона й в Хустській фортеці. Кажуть, що відвідувачами Хустської в’язниці були і прості але благородні розбійники типу Григора Пинті, і особи королівської крові типу королівського дядька Матяша Складі.
Далі цитата вже з перекладом з „Замків Підкарпатської Руси”:
„З 1467 р. Хустський замок знаходився деякий час у володінні графа Імре Заполяі. В останній чверті XV ст. Хустський замок, що знаходився вже у володінні короля Матяша Корвіна, був подарований королеві Беатріс Арагонській, яка володіла ним до кінця XV ст.
В XV ст. в північно-східній частині Угорського королівства все більшу вагу набуває могутній рід Перені. Коли в 1490 році помирає король Матяш, граф Перені починає переговори з королем Владиславом ІІ Ягеллоном про передачу Хустського замку в його володіння...
На початку XVІ ст. внутрішні міжусобиці значно послабили королівську владу в Угорщині й спустошили державну казну. Тому в 1511 р. король Владислав ІІ передає Хустський замок разом рудниками й коронними містами, що відносились до замку, в оренду за 20 тисяч злотих в рік графу Габору Перені. Про те, що соляні копі управлялись з Хустського замку, свідчить королівська грамота від 1514 р., де було сказано: „castrum Huszt cum quinque civitatibus et fodinis salium” – „замок Хуст с п’ятьма містами й солеруднями”.
В 1514 р. Хустський замок пережив бурю селянського повстання. Але повсталі не наважились напасти на сильно укріплений замок. В цей період замкові споруди оточувало кільце кам’яних стін з високими баштами. Перебудова замку з ціллю посилення його обороноздатності велась постійно”.

А потім грянув 1526 рік. Під Могачем турки вщерть розтрощили угорські війська. Це поклало початок кінця Угорського королівства, яке згодом було поділене на три частини. Центральна Угорщина була окупована Туреччиною, задунайські і північні райони підпали під владу австрійських Габсбургів (вони ж забрали й угорську королівську корону), а південно-східні райони ввійшли до складу Трансільванського князівства, що мало васальну залежність від Туреччини.
Трансільванським князем і володарем Хусту стає Янош Заполяі. Його підтримувала місцева шляхта й турки. Коаліція ця вела постійну боротьбу з іншою коаліцією –Габсбургською, а їх протистояння велось як правило на території Закарпаття.
В 1530-х роках Хустом та околицями короткий час володів Алоїз Янош Гриттус, але потім замок знову у власності Заполі.
В 1546 р. австрійський імператор Фердинанд І наносить поразку „трансільванцям”. Хустська фортеця після тривалої облоги і якоїсь епідемії, що почала косити оборонців, була взята „австріяками”. Та облога, що призвела врешті-решт до взяття замку, призвела до його значної руйнації. За наказом імператора замок відновлюється і в черговий раз зазнає суттєвої перебудови й розширення. Після тої перебудови його південна частина навіть дістала назву Фердинанд. Розчищається й поглиблюється 160-ти метровий колодязь Між іншим благоустрій колодязя продовжувався 30 років і коштував майже 4000 форинтів.

Тут можна докладно описувати який вигляд мав замок в ті часи, але я краще знову процитую Дмитра та Івана Попів. Ну доже добре й цікаво вони описали в своїх „Замках Підкарпатської Руси” не тільки Хуст, а й історичні події, які розгортались навколо міста та його фортеці:




„Друга половина XVI ст. в Угорщині почалась під знаком боротьби трансильванських князів проти австрійського імператора Фердинанда за королівський трон. В цій боротьбі активну участь приймала й Оттоманська імперія. Турецький султан домагався королівського трону для Яноша Жигмонда, сина вдови Яноша Заполяі й польської принцеси Ізабелли, що було з великою радістю сприйнято в Трансільванії. Ізабелла, що знаходилась в той час разом з Яношем Ж игмонтом в Галичині, прийняла запрошення й 23 вересня 1554 р. супроводі чисельної свити виїхала з Галичини через Верецький перевал в Трансільванію. В Нижніх Верецьких її чекав тодішній трансильванський князь Іштван Баторі зі значною кількістю її прихильників. Вся кавалькада направилась через Мукачево в Хуст. Й хоча Хустський замок являвся володінням імператора Фердинанда, жителі міста тепло вітали Ізабеллу. Трансильванський князь віддав в її володіння декілька замків, а проти володарів тих, котрі не хотіли підкоритися, було вислано військо.
Так Хустський замок в 1556 р. опинився в осаді армії, на чолі якої був Андре Баторі. Свою допомогу для захисту Хустського замку пропонував імператору Фердинанду МіклошЗ ріні, хорватський бан (правитель). Однак висунута Міклошем Зріні умова про передачу Хустського замку в його володіння була відкинута імператором Фердинандом. Й хоча осаду замку тримали всього 800 чоловік, вони так зуміли блокувати замок, що його захисники були повністю відрізані від зовнішнього світу. Посли захисників замку передали імператору, що „гарнізон так страждає від нестачі продовольства, що з голоду його вразила страшна хвороба, від якої з кожним днем помирає все більше людей, причому багато з них під час розмови зі слиною випльовують й зуби, інші під час роботи спускають дух й падають як мухи...” Це беззаперечно були признаки цинги, що вразила захисників замку.”
Стоп.
1546 рік. Облога замку й епідемія захисників. Джерело – „Історія міст та сіл УРСР”.
1556 рік. Облога замку й епідемія захисників. Джерело – „Замки підкарпатської Руси”.
Дуже схоже, що в якомусь з джерел неточність. Цікаво, в якому?
Але, як би там не було „не дочекавшись допомоги, капітан замку Бенедикт Шалаі й віце-капітан Міхай Корлат приймають рішення про капітуляцію. 20 січня 1557 р. гарнізон Хустського замку капітулює. На той час в замку залишились всього 12 чоловік, всі інші внаслідок цинги померли. Хустський замок переходить у володіння Яноша Жигмода, який дарує його своїй матері – Ізабеллі.
Боротьба за королівський трон й сфери впливу в королівстві в кінці XVI ст. виснажила як трансільванських князів, так і австрійських Габсбургів. Королева Ізабелла і імператор Фердинанд почали мирні переговори, які , однак, завершені не були. Цим поспішили скористатися управителі Хустського замку, які під час безплідних переговорів захопили ряд помість. Імператор Фердинанд, щоб ущемити інтереси Трансільванії, ввів в краї високе мито на мараморошську сіль, відмінив при цьому мито на сіль, що ввозилась в Угорщину з других країн. Одночасно імператор Фердинанд віддав наказ Лазарю Швенді, головнокомандуючому імператорських військ, атакувати Хустський замок. Однак коли проти імператорських військ виступили об’єднані сили Яноша Жигмонда й паші Хусейна, Лазар Швенді відмовився від намірів атакувати Хустський замок.
Зі смертю Яноша Жигмонда в 1571 р. тимчасово спала конфронтація між трансільванськими князями й австрійськими Габсбургами. Хустський замок згідно заповіту Яноша Жигмонда переходить у володіння трьох феодалів – Міхая Чакі, Гашпара Бекеша й Кшиштофа Годьмаша, котрі заплатили за замок 3000 форинтів. Однак під тиском трансильванських магнатів, які вимагали передачі Хустського замку у володіння князя Трансільванії Іштвана Баторі, імператор Максиміліан І не підтвердив заповіт Яноша Жигмонда й Хустський замок в результаті цього надовго був приєднаний до Трансільванії.
В 1576 р. Іштван Баторі був вибраний королем Польщі (йо, це той Іван Баторій, що на інших моїх сторінках про західні області України фігурує! – Кифоренко), а трон Трансильванського князівства займає його старший брат Криштоф”.

Після смерті Криштофа/Кшиштофа Баторі трансільванським князем стає його син Жигмонд. Останній не зміг протистояти австрійській експансії і спочатку Хуст, а згодом і вся Трансільванія підпадає під владу Габсбургів.
В кінці XVI ст. імператор Рудольф ІІ дарує Хустський замок Георгу Басту – головнокомандуючому імператорської армії. Але володів Баст фортецею зовсім не довго. Іштван Бочкай, новий лідер трансільванців, починає війну проти австріяків і Хуст знову опиняється в руках Трансільванців, а точніше в руках Валентина Другета. З 1617 року Хуст – володіння Іштвана Бетлена.
Потім починається період частих набігів на Мароморощину кримських татар, які розбавив в 1657 році набіг поляків під керівництвом Любомирського. Була також і турецька навала 1661-1662 років, але Хуст, наскільки мені відомо, в той період взятий не був.



До речі, турецький похід початку 1660-их років очолював великий візир Алі-Паша. В його свиті під час походу був відомий турецький мандрівник Євлія Челебі. Він залишив по собі 10-титомну оповідь про свої подорожі, де можна знайти відомості про тогочасний Хуст, а точніше про Хустську фортецю:
"Хустський замок розміщений на вершині гори Хассана, стіни його високі і товсті, міццю своєю він схожий на фортецю Іскендер, бо висота веж його сягає небес".

Після відомої битви під Віднем 1683 року, яка поклала край турецькій експансії в Європі, позиції Трансільванського князівства на політичній карті значно ослабли. Закарпаття в черговий раз стає частиною австрійської імперії.
Імператор Леопольд в 1699 починає модернізацію Хустського замку.

Схема замку з книги „Замки підкарпатської Руси”

В 1703 році починається війна Ференца ІІ Ракоці проти Габсбургів, або як її ще називають деякі істрики – „Війна за незалежність Угорщини від Габсбургів”. Прибічники Ракоці, Маяш і Кіш, в серпні 1703 захоплюють Хустський замок. Зробити це їм було не так вже й важко, так як не чисельний гарнізон фортеці вже давно не отримував платню. Солдати з задоволенням приєднались до повстанців, а заодно й вбили коменданта.
Основні події війни розгортались в стороні від Хуста. Зате в самому Хусті був проведений загальнотрансільванський сейм, що проголосив незалежність Трансільванії. Цікаво, що „Історія міст та сіл” датує проведення того сейму 1709 роком, а „Замки Підкарпатської Руси” – 1706. Здається мені, що все ж сейм у Хусті в 1709 році проводився.
В 1711 році війна закінчується перемогою Габсбургів і по Підкарпаттю прокотилась хвиля жахливого терору проти місцевого населення, що в значній своїй мірі підтримувало повстанців. Австрійський імператор навіть видав наказ про повну руйнацію Хустської фортеці, але потім схаменувся і він не був виконаний. В замку була розміщена австрійська залога.
В 1717 р. місто пережило напад кримських татар, але вони обмежились лише пограбуванням міста і не штурмували замок.



Місцеві ополченці наздогнали татар вже в Карпатах, порубали близько 6000 нападників і звільнили 7000 невільників. Це була здається остання спроба татарського набігу на Закарпаття.
В 1720 році в Хусті налічувалось всього 70 дворів, причому 29 з них були дворянськими. Замок же з часів закінчення війни Габсбургів з Ракоці вже не ремонтувався. Хоча й особливої потреби в цьому вже не було - змінилась політична ситуація, військово-інженерна думка й осадні засоби сягнули далеко вперед. В 1749 р. приймається рішення про недоцільність модернізації чи якихось інших робіт в замку і все його військове обладнання перевозять до Кошіце. В замку залишився лише гарнізон.
Влітку 1766 року під час небаченої грози в замок попадають одна за одною декілька блискавок. Одна з них влучає в башту з пороховим погребом. Вибух причинив замку настільки сильні руйнування, що майже всі зрозуміли - Хустська фортеця вже ніколи не відбудується. Останню крапку в історії замку поставив цісаревич Йосиф (майбутній імператор Йосиф ІІ). По дорученню своєї матері Марії-Терезії в 1773 році він прибуває до Хусту і після оглядин залишків замку приймає рішення про неможливість його відбудови і переводить весь гарнізон до Мукачівської фортеці.
Особисто моя думка така, що фортецю відбудувати все-таки можна було, було б бажання. Але бажання у Відня не було й бути не могло. На протязі століть Хустський замок приніс Габсбургам стільки клопотів, що він їм як кістка поперек горла був. То волохи, то трансільванці, то мадяри докучали з цієї фортеці австріякам. От і подумав майбутній цісар, - та гори той замок синім пламенем. Та навіщо мені його відбудовувати? Щоб знову якась Ізабелла, чи Ракоці з нього на мої майбутні володіння посягали? Нема дурних! Замок не відбудовувати!

Покинутий замок продовжував руйнуватися природою. Чи то в 1788 році, чи то в 1798 році, не важно, ще одна сильна гроза завалила башту в його південно-східній частині. Після цього місцева влада дозволяє розібрати частину укріплень для спорудження в Хусті католицького костьолу та інших будівель. В новозбудований костел перенесли замковий дзвін і годинник.

Далі авторитетна цитата з „Історії міст та сіл”:
„Починаючи з середини XVIII і до першої половини ХІХ століття місто Хуст значно зросло. У 1827 році воно вже мало 377 дворів, що платять податки. У 1838 році жителі Хуста повинні були сплатити державі 1187 форинтів, крім того, 2656 форинтів воєнного податку.



На початку XVIII століття в Хусті розвивалось ремісництво, зокрема шевське, ткацьке, ковальське та інші. З 1760 року в місті почав працювати пороховий завод, який переробляв селітру, вироблену на підприємствах Мараморощини...
Наприкінці XVIII і на початку ХІХ століття набуває широкого розвитку ремісництво, а також торгівля великою рогатою худобою, значна частина якої переганялась сюди з Галичини і Буковини. Крім того, з-за Карпат на ринок Хуста привозили овець, хутро, зерно та інші товари.
Хуст був також одним з центрів духовної культури краю. Зовнішній вигляд його був набагато кращий за інші навколишні міста і села Закарпаття. Крім замку, у місті збереглися й інші визначні споруди, зокрема будинок окружного управління, споруджений у XVII століття. Він виділявся своєю оригінальною архітектурою...
В другій половині ХІХ століття у Хусті виникає перше деревообробне підприємство, млин, з 1909 року почав працювати цегельно-черепичний завод. Розвивалось ремісництво, збільшувався обсяг торгівлі. Місто, як і раніше, було одним з важливіших центрів торгівлі худобою та різними речами ремісницького виробництва.”.

Потім була Перша світова, під час якої в Хусті був влаштований табір військовополонених російської армії.
Після розвалу Російської та Австро-Угорської імперій, Хуст був короткий час „радянським”, потім „румунським”, а з осені 1919 по осінь 1938 – „чехословацьким” містом. Після розчленування Чехословаччини Хуст стає адміністративним центром незалежної Карпатської України. 15 березня 1939 року в місті пройшов Сейм, на якому був обраний президент цієї ніким не визнаної держави. Ним став доктор Августин Волошин. Хортиська Угорщина дуже швидко окуповує Закарпаття і Карпатська Україна припиняє своє існування.
В жовтні 1944 Хуст займає Червона Армія і після закінчення Другої світової війни Закарпаття приєднується до Радянського Союзу в складі Української РСР. З 1946 року Хуст – місто районного значення Закарпатської області. Ну а що було далі, Ви знаєте самі.

Що ще цікавого.
В Хусті збереглася споруда синагоги. Зараз це одна з небагатьох діючих синагог України.