Перша згадка про Качанівку, як мені відомо, відноситься до початку 40-их років XVIII століття. Тоді півчий Імператорського хору Федір Каченовський купив в Чернігівській губернії два невеличкі хутірці.
В 1770 році власником садиби, що з`явилась в Качанівці стає генерал-губернатор Малоросіїї - Петро Румянцев-Задунайський. Саме при ньому закладається парк та починається будівництво кам`яного палацового комплексу. Родина Румянцевих-Задунайських володіла садибою до 1808 року.
З 1824 Качанівка від матері переходе у власність титулярного радника при дворі крупного поміщика Григорія Степановича Тарновського. Людина була розумна, добре освідчена й мала неабиякий підприємницький хист. Він володів чималими землями в Київській, Полтавській та Чернігівській губерніях. Був власником цукрових заводів, гуральні, вовняної фабрики, конезаводу. Він перетворює Качанівку в садибно-парковий комплекс. Добудовує церкву, облагороджує стави. Він товаришує й покровительствує з художникам Штернбергу та Брюлову, композитору Глінці, поету Забілі. Подовгу в Качанівці гостювали Шевченко, Гоголь, Маркевич. За Григорія Тарновського починає створюватись чудова бібліотека,колекція картин та інших творів мистецтва.

З 1853 по 1866 рр. Качанівкою володіє племінник Г.Тарновського - Василь Васильович Тарновський. За його господарювання зовнішній вигляд садиби майже не змінився. Він білеше уваги приділяв поповненню колеакцій (благо достаток не зменшувався у родини), ніж будівництву. Чимало сил прикладав В.В.Тарновський справі розкріпачення селян. Як і раніше Качанівка була завжди рада людям мистецтва. Бували тут Марко Вовчок, Опанас Маркевич, Віктор Рєзанов, Пантелеймон Куліш.
Наступним господарем помістя стає Василь Васильович Тарновський (молодший). Це був найбільший меценат з родини Тарновських. Він значно поповнює колекцію українських старожитностой, що почав збирати його батько. Розширяє інші колекції, значну частину яких передає згодом Чернігівському губернському земству для влаштування публічного музею. Він займається книговидавництвом, популяризуючи українську ідею. Опікується родиною Кулішів.

.
Але кріпаків В.В.Тарновський (молодший) вже не мав, витрати на меценатсво були колосальні. Й він у 1897 році продає Качанівку "Цукровому королю" - Павлу Харитоненку. Зате за значний внесок в популяризацію культури й освіти в Україні В.Тарновський (молодший) в 1891 році був обраний у Львові почесним членом Товариства "Просвіта".
Павло Харитоненко відразу почав розбудову Качанівської садиби, провів електрику й телефон, обладнав водогін й каналізацію, розширив парк. Було побудовано багато нових господарських споруд. Перебудований центральний палац садиби.
Разом з садибою в Качанівці Харитоненко купив цукроварню в Парафіївці, розширив і модернізував її. Згодом на честь старшої дочки Олени, вона стала називатись Оленівською.

Павло Харитоненко мало часу проводив в Качанівці. Багато справ було в столицях. До того ж він більше любив інший маєток - Наталівку, що й був центральним мистецьким осередком родини Харитоненків. Але старша донька Павла Івановича, Олена прводила в Качанівці багато часу. Після одруження в 1901 році з князем Миколою Урусовим, Качанівка стає її родинним маєтком.

Нажаль сімейне життя не склалося. Вона розлучається. А в 1907 році стає дружиною камер-юнкера Михайла Оліва. Родина Олівів також захоплювалася колекціонуванням мистецьких творів. Вони товаришували з К.Сомовим, В.Серовим, К.Петровим-Водкіним, М.Добужинським. Влітку 1915 року Петров-Водкін і Добужинський гостюють в Качанівці, й були захоплені її красою.
Краса красою, але грянула революція. Родина Олівів ємігрувала за кордон. 1 березня 1919 року садиба була націоналізована. Починається її руйнація й розкрадання, нищаться паркрві скульптури, вирубуються дерева, стаються пожежі. В сільських хатах зявляються антикварні меблі, з унікальних книжок крутять самокрутки... .
Садиба тихо гине до 1925 року. Тоді в маєток переводять дитячий будинок з Ніжина. Про те, що тоді творилось в Качанівці, говорить хоча б той факт, що в одному з найцінніших архітектурних споруд - оранжереї, влаштовується туалет... .Просто жах. Тарновські мабуть у гробах перевертались. До речі, за деякими свідченнями , вихованці дитмістечка розграбували й зруйнували поховання колишніх власників Качанівки в родинній усипальні, що була в підвалах церкви.
В 1928 році нарешті схаменулись. Качанівку оголошено заповідником місцевого значення. На початку 30-х років діточок переводять в іншу садибу П. Румянцева-Задунайського - Вишеньки.
В 1932-1933 роках в Качанівці базується військова частина.
В 1934 році проводиться ремонт, а в 1935р. відкривається неврологічний курорт. Потім до початку 80-х років садиба використовується під потреби різних медичних установ.
В 1981 стає історико-культурним заповідником, який в 2001 році набув статусу Національного. Зараз потрохи ведуться відновні роботи, але коштів категорично не вистачає.

.

Основна маса робіт виконана за рахунок... міністерства культури Баварії. Так і стоїть зараз палац (принаймі восени 2003 року) з пофарбованим німцями лівим крилом, й облупленим й занедбаним українцями правим крилом.

Примітка: в березні 2004 праве крило, було пофарбоване.

На сьогодні в садибі залишились вцілілі:
палац з флігелем
водонапірна башта
службові флігелі

альтанка з гротом (альтанка М.Глінки)
будинок електростанції
будинок електротехніка
будинок для службовців (казарма)
телятник
свинарник (стайня)
стайня для робочих коней
корівник
льодовня
каретня
будинок-квартира завідуючого двору
церква св.Георгія.

Залишились паркові місточки, й так звані "романтичні руїни".
Хотілось би ще спинитись на цих "романтичних руїнах".
У качанівському парку, на березі Великого озера, неподалік дороги до села Власівки містяться руїни дивної цегляної споруди. Є кілька переказів щодо походження та призначення її. Одні кажуть, що то замок польських магнатів (можливо, Рагузинських, у спадкоємному володінні яких Качанівка перебувала за часів Петра І). Інші запевняють, що то рештки козацької фортеці, спорудженої ще за тих часів, коли річка Смош була судноплавна. Проте це тільки легенди.

.