Багато істориків вважають, що місто, це нащадок древньоруського чи навіть пізньоскіфського Мирова, що був розташований на сході нинішнього Немирова. Там і досі збереглося величезне городище з потужними валами, загальна довжина яких складає більше п`яти кілометрів.
Є версія, що Мирів був знищений під час монголо-татарської навали, а вже за литовських часів нові поселенці заснували нинішній НЕмирів в більш зручному для оборони місці. Дехто вважає що назва походить від місцевої річечки Мірки (притоки Устя). Є також версія, що місто завдячує своєю назвою, власнику цих земель з кінця XIV століття - Немирі.
Перша письмова згадка про Немирів датується 1506 роком, коли він згадується в ярлику кримського хана Менглі-Герая.
Місто поступово укріплюється й стає значним опорним пунктом проти частих татарських набігів на Брацлавщину.
Містом володіли шляхтичі Четвертинські, потім Збаразькі. Саме Ян Збаразький, в 1578 році полонив в Немирові славнозвісного Івана Підкову, який пізніше був страчений у Львові.
З 40-х років XVII століття володарем Немирова стає Ярема Вишнивецький, затятий поборник католицизму. В той час в місті активно діяв кляштор бернардинців. Хоча діяли також і православні церкви. В І.Сулковського можна прочитати, що «в 1626 р. митрополит Іов Борецький освятив православну церкву та затвердив братство в містечку». Братство діяло при церкві Воскресіння Господнього, яка до наших часів не збереглася.
Під час війни Хмельницького з Польщею, Немирів беруть штурмом козаки Максима Кривоноса. В 1649 році, Немирівська сотня налічувала 221 козака і входила до Кальницького та Брацлавського полку.
За часів Руїни місто було резиденцією Юрася Хмельницького, а пізніше Петра Дорошенка.
Після підписання «Вічного миру» між Москвою та Польщею ці землі знову відходять до Польщі, але потім Поділля опиняються під владою Туреччини. В 1672 – 1699 роках Немирів входить до складу Сарматського князівства і навіть деякий час був столицею цієї адміністративної одиниці у складі Османської імперії.
Після повернення Поділля до складу Польщі, Немирів дістається Воєводі Київському та Познанському, Великому Коронному гетьману Юзефу Потоцькому.

За його часів місто та місцевий замок були відбудовані. В Немирові Потоцький в 1737 році приймає дипломатів Росії, Англії, Австрії, Голландії, Туреччини.



На цій зустрічі обговорювалось мирне врегулювання російсько-турецької війни і вона ввійшла в історію під назвою «Немирівський конгрес».

Завдяки Потоцьким місто бурхливо розвивалось: йшла жвава торгівля, працювали чисельні ремісники, розвивалось сільське господарства та переробна промисловість. Вирувало релігійне життя, яке підживлювалось протистоянням уніатів та православних. З 1781 року тут знаходився деканат Київської уніатської митрополії.
До речі про релігію – в 1783 році був заснований місцевий Троїцький монастир.
Саме Вінсентій Потоцький заснував в 1785 році, у Немирові корпус шляхетської молоді, який згодом переріс у відому далеко за межами Брацлавщити та Поділля Немирівську гімназію. Спочатку в гімназії навчалось лише 12 хлопчиків, але в 1799 на лавах сиділо вже 359 учнів. До наших часів збереглося декілька корпусів цієї гімназії, які вважаються архітектурними пам`ятками.
В травні 1787 році в Немирові побував польський король Станіслав Август Понятовський. Приймав його Вінсентій Потоцький.
Після приєднання Поділля до Росії в Немирові зводиться мурована православна Троїцька церква (1806). В місті вже діяв римо-католицький костьол св. Юзефа Обручника (1803) та евангелійська кірха (1801). Було де молитись звичайно й чисельним іудеям Немирова.
В 18 травня 1811 р. Немирів майже повністю вигорає після страшної пожежі, але досить швидко відбудовується.
В 1838 році корпус шляхетськоїї молоді перетворюється на гімназію, кількість учнів зростає до 450.
В другій половині ХІХ століття, в Немирові будувались муровані споруди, деякі з яких стали архітектурними пам`ятками. Наприклад споруда Троїцької церкви (1876-1881 рр.) та колишнє єпархіальне училище (1881 р.).
Розвивається в місті також система освіти. Відкривається жіноча гімназія, народне училище, школа грамоти для дітей, що розміщувались в новій споруді, побудованій поруч з корпусом чоловічої гімназії.
Далі цитата з сайту «Замки та храми України»
http://www.castles.com.ua/:
«Після придушення польського повстання 1863 р. граф Болеслав Потоцький, гофмейстер Височайшого двору, покинув Немирів і переїхав до Петербургу. Його дочка Марія Болеславівна Потоцька (1837-1882) у 1856 р. взяла шлюб з старезним дідуганом, старшим за неї аж на 67 років, графом Григорієм Олександровичем Строгановим (1770-1857), якому й було віддано у правління Немирівський маєток. Так у рік смерті графа народилась дочка Марія Григорівна, якій судилось стати останньою немирівською поміщицею. Наприкінці 1870-х рр. вона взяла шлюб з князем Олексієм Григоровичем Щербатовим (1849-1912).»

Саме з Марією Щербатовою пов`язана найкрасивіша архітектурна пам`ятка Немирова. Для неї чеський архітектор Іржи Стіброл побудував палац, який і до тепер носить назву «Палац графині Щербатової»
Палац будувався на протязі 1894 – 1917 років.
Крім палацу талановитий чех звів в Немирові також винокурню, дизельну електростанцію, критий ринок. Правда електростанцію разом з млином, невід`ємною частиною якої він є, деякі краєзнавці приписують авторству іншого архітектора - Пехару. Якби там не було. Але споруда досить цікава. Причому, це одна з перших електростанцій України і працює вона й до тепер.

Але повернемося до палацу.
В 1880 році старий палац Потоцьких був розібраний і на його місці через п`ять років за проектом Е.Крамажа почав зводитись новий.
Бельгійським парковим архітектором Ван Геєртом значно переплановується парк (85 гектарів), який отримує регулярне планування і впорядковується каскад паркових озер.
4-томний довідник по пам`ятках архітектури та містобудування УРСР під редакцією М.Жарикова так описує палац Щербатової:
«ДВОРЕЦ. 1894—1917 гг., ПАРК, конец XIX в.
Дворец сооружен архитекторами Г. Гринером и Э. Крамаржем в стиле неоклассицизма. Сложен из известняка, прямоугольный в плане, двухэтажный. Главное внимание уделено парковому фасаду, имеющему традиционное пятичастное членение. Его центральный ризалит архитектурно усилен четырех-колонным портиком ионического ордера с балюстрадой по антаблементу.

Боковые ризалиты выражены слабее. Вдоль фасадов устроены широкие видовые прогулочные террасы, огражденные парапетом с балясинами.

Главный фасад с шестиколонным портиком более скромен и строг. Фасады расчерчены ленточным рустом.

Парк занимает площадь 85 га. Наиболее интенсивные работы по его созданию проводились в конце XIX в. Территория характеризуется мягко выраженным рельефом с пологим склоном к пруду. Планировка преимущественно пейзажная, хотя и подчинена главной архитектурной доминанте — дворцу. Характерным для парка является включение в композицию четко выраженных элементов регулярной планировки. Это партер (0,75 га), примыкающий к юго-восточному фасаду дворца, центральная поляна у паркового фасада. Парк насчитывает около 80 видов деревьев м кустарников. Основном ассортимент: дуб, сосна обыкновенная, черная и Веймутова, бук красный, акация белая, ель обыкновенная и голубая, граб, пихта, ясень, кофейное дерево, гинкго, платан и др.»

На початку ХХ століття архітектором Пехлером була зведена в парку водонапірна башта. Збереглося також декілька господарських споруд, що використовуються й зараз.

Да, справжнє садибно-паркове диво було створене в Немирові. Жаль тіки, що Марія Григорівна не змогла в повній мірі насолодитись своїм дітищем.
З початком Першої світової війни княгиня Щербатова передає свій палац під військовий лазарет, де сама працює сестрою милосердя. Разом з нею тут працювали три дочки Столипіна, які були ріднею княгині.
А в 1917 гупнуло в Петрограді і всю імперію Романових поглинув хаос. Влада в Немирові змінювалась декілька разів. В 1918 році, коли в Немирові перебували більшовицькі полки княгиня Марія Щербатова і дочки Столипіна були розстріляні червоними …
Після встановлення радянської влади садиба графині була конфіскована і з 1921 року стала використовуватись спочатку як будинок відпочинку, а пізніше як санаторій з пролетарською назвою «Авангард».

В 1956 році палац був відреставрований і до честі реставраторів його архітектурні риси були збережені.
За радянських часів в парку перед палацом був встановлений стандартний монумент Леніну. За часів незалежності він був також відреставрований і тут варто віддати належне почуттю гумору працівникам санаторію. Дивіться самі, але дивіться уважно:

В 1930-х роках костел Йосифа Обручника був перетворений на будинок культури. Були знесені дві його симетричні башти з фасаду і зараз навіть важко здогадатись, що це колишній костел.
Схожа доля і у кірхи. Вона була перетворена на пожежну частину, але архітектура її була більш-менш збережена.

Що ще цікавого? В Немирові народився російський поет М.Некрасов. В 1855-1859 роках тут жила Марко Вовчок. Відвідували Немирів Тадеуш Костюшко, Оноре де Бальзак та Ференц Ліст. В місцевій гімназії викладали І.Сошенко, М.Чалий, О.Маркович. Тут же навчалися О.Новодворський та Н.Трублаїні.
Деяким з цих видатних людей в місті встановлені пам`ятники, деяким меморіальні дошки.
А ще в місті є і досить оригінальний пам`ятник на військову тематику, що встановлений біля військомату:

Ну і щоб розповідь про Немирів була повноцінною, неможливо не згадати нинішню гордість Немирова – Nemiroff.