Селище Тульчинського району Вінницької області. Розкинулось по обом берегам надзвичайно мальовничого в цьому місці Південного Буга.

За радянських часів тут був влаштований клуб, а зараз знову діє костел. Має він, якщо вірити вивісці при вході, назву св.Антонія Боболі.???

І наостанок, стаття про автора цього творіння, з сайту http://www.library.vinnitsa.com/publications/2003/gorodetskiy.html:

Владислав Городецький – людина-легенда

Ще за життя ім'я архітектора Владислава Городецького було овіяне легендами, а його дивовижні витвори стали не лише відомими, але й улюбленими. Інтерес до його архітектурної спадщини з плином часу не згасає, бо в ній закладено те, що можна з повним правом віднести до мистецтва самого високого ґатунку.
В творчому доробку славетного зодчого численні споруди: храми, палаци, маєтки, музеї і мавзолеї, лікарні, виставочні павільйони, заводи і фабрики та немало іншого.
В історію архітектури В.Городецький увійшов як будівничий модерну. А модерн не знає вузької спеціалізації художника. Інтереси видатного архітектора поширювалися також на пов''язані з архітектурою такі види ужиткового мистецтва, як проектування меблів і оздоб, виготовлення ескізів розписів, скульптур і вітражів, шпалер і тканин, а ще він займався карбуванням по каменю і гіпсу, гравіюванням; створював ювелірні прикраси, ескізи взуття та одягу, оформляв книги, театральні декорації, афіші...
У цій неординарній людині органічно поєднувалися тонке відчуття краси, буйна фантазія художника і невичерпна енергія будівничого.
Владислав Владиславович Городецький - нащадок старовинного польського шляхетного роду, що згодом підтверджено й російськими дворянськими правами 1824 року в Подільській губернії.
Народився майбутній архітектор Лєшек Дезидерій Владислав Городецький (таким було його повне ім'я) 23 травня 1863 року в селі Шолудьки Брацлавського повіту Подільської губернії (нині Немирівського району Вінницької області).
З дитинства він бачив красу подільської природи та велич маєтків у тих же рідних Шолудьках, Жабокричі, Немирові, Печері, Шпикові та інших резиденціях сусідів-поміщиків. Від колишнього панського палацу Городецьких в Шолудьках давно не лишилося нічого - все було знищено під час жовтневої революції.
Середню освіту В.Городецький здобув в Одеському реальному училищі при євангелічній лютеранській церкві св. Павла. Одесу на той час прикрашали чудові палаци Потоцького, Бржозовського, Воронцова, Гагаріна, ансамбль Миколаївського бульвару з славетними Приморськими сходами, пам'ятником герцогу де Рішельє та біржею, величні фасади громадських будівель, храми різних конфесій тощо. Можливо ще тоді, споглядаючи архітектуру приморського міста, беззвучну «музику, що застигла» в камені, Владислав і зробив свій життєвий вибір - стати творцем цього дивного мистецтва. Здібності до того у юнака були.
В училищі він мав відмінні успіхи з рисування, які були помічені: у п''ятому класі Городецький одержав з Петербурга свідоцтво Ради Імператорської академії мистецтв про те, що постановою особливої конкурсної комісії від 27 жовтня 1882 р. за класну учнівську роботу «рисунок ручним пензлем з гіпсу» він удостоєний похвали.
Отже, попереду була Імператорська академія мистецтв у Санкт-Петербурзі. Вищу фахову освіту в цій академії він здобув у 1890 році, закінчивши її архітектурне відділення.
Ще будучи студентом, Владислав Городецький два роки підробляв помічником архітектора Київської учбової округи. Тому не дивно, що молодий архітектор, фантазія та відчуття краси якого були випестувані з дитинства серед природи та палаців Поділля, вирішив назавжди оселитися у Києві, де йому судилося жити і творити тридцять років.
Як стверджує Д.В.Малаков у своїх дослідницьких працях, В.Городецький прожив життя красиве і безжурне, а його творчість назвав прекрасною піснею, найкращі слова якої проспівані зодчим саме у Києві, котрий він любив понад усе.
Творча діяльність В.Городецького у Києві розпочалася на зламі двох століть, коли в країні встановлюються нові економічні відносини, що сприяли розвитку архітектурно-будівельної справи. До того ж з'явилися нові будівельні матеріали: цемент, бетон, металеві конструкції, які викликали появу нового напрямку в архітектурі.
Тогочасний Київ швидко розбудовувався і розростався. Місто на очах змінювалося. Кращих умов, щоб проявити себе молодому зодчому, годі було шукати. І Городецький це добре розумів. З характерною для нього енергією він з головою занурився в роботу.


Увесь свій вільний час Владислав Владиславович віддавав своєму іншому захопленню - мисливству, якому залишився відданим до кінця життя. Ця мисливська пристрасть помітно позначається і на його творчості.
Не випадково, однією з перших споруд у Києві стане його, так званий, сажковий павільйон (1893) і мисливський тир у садибі Імператорського товариства правильного полювання на Лук'янівці. До речі, проектні роботи архітектор виконав на спонсорських засадах. То був його дарунок київським мисливцям.
У 1895 році, всього через п'ять років по завершенні академії, В.Городецький бере участь у двох великих проектах, що стали помітним явищем в архітектурному житті Києва: планування і розбудова колишньої садиби відомого київського медика, професора університету св. Володимира Ф.Ф.Мьорінга, де було прокладено і швидко забудовано вулиці Миколаївську, Ольгінську, Мерінгівську і Нову, а також планування і спорудження Київської сільськогосподарської та промислової виставки, що відкрилась на схилах Черепанової гори 1897 року. За проектами Владислава Владиславовича на виставці було споруджено оригінальні павільйони графів Потоцьких: Костянтина та Юзефа.
Київська виставка, де зодчий продемонстрував своє вміння і хист будівничого, стала етапною подією в діяльності В.Городецького.
Відкривалися нові можливості, нові перспективи. Життя подавало немало цікавих і престижних замовлень. І він свій шанс не упускає. За кілька років він робить блискучу кар'єру, здобуває статус провідного архітектора, стає відомою і досить заможною в місті особою.
Випадково такого не буває. В.Городецький був талановитою людиною, фахівцем високого класу, чудово знав і вміло використовував архітектурні стилі різних часів і народів. А ще відзначався дивовижною працездатністю. Про це свідчить хоча б той факт, що свої найвидатніші пам'ятники архітектури, що залишаються окрасою столиці України і понині, він спорудив майже одночасно.
Впродовж якихось п'яти років (1898-1903) він будує Музей старовини і мистецтв (нинішній Національний художній музей) у стилі класицизму, очолює будівництво однієї з найцікавіших споруд архітектури римо-католицького костьолу св. Миколая в стилізованих готичних формах з високими стрільчатими шпилями, зводить приміщення караїмської кенаси в мавританському стилі. Були ще й два ошатні будинки Російського страхового агенства на Хрещатику, які не збереглися.
Вершиною ж творчого злету В.Городецького стає його власний маєток на Банковій, 10, так званий «Будинок з химерами», зведений ним у 1903 році до свого сорокаріччя. В ньому втілено відгомін мисливських захоплень нашого земляка, плід його творчої фантазії, яка бунтувала проти установлених форм і традицій. Цей оригінальний і чудернацький витвір _ пошук нового, незвичного в архітектурі. «Химер» на цьому будинку, що дивують нас своєю загадковістю, майстерно виконав з бетону за рисунками В.Городецького відомий на той час італійський скульптор Еліо Саля (Сала).
За всю свою багатовікову історію Київ, напевне, не пам''ятає житлової споруди, овіяної такою кількістю переказів і легенд.
Будинок став зразком раннього модерну в Києві та найкращою рекламою застосування цементу не тільки як будівельного матеріалу, але й як матеріалу, здатного втілювати будь-які пластичні форми по оздобленню фасадів. Він і досі залишається неперевершеним взірцем унікального витвору модерну не тільки в Україні. Нині «Будинку з химерами» - 100. Він реставрується. І якщо це не чергова легенда, якими будинок за своє вікове існування обріс, як тими химерами, то з повідомлень засобів масової інформації, там буде резиденція Президента України для прийому почесних гостей. (Вже є. Кифоренко С. Літо 2006 р.)
Загалом же впродовж київського періоду творчості В.Городецький здійснив десятки проектів. При цьому творив свої шедеври легко і натхненно.
Своєму рідному краєві його талановитий син Владислав Городецький залишив у спадок одну з перлин його творчої фантазії - мавзолей графів Потоцьких в с.Печера Тульчинського району, що розташований на мальовничому березі Південного Бугу, вище його рідних Шолудьок. Там, серед старовинного парку, стояв тоді двоповерховий палац паладіанської архітектури. В роки визвольних змагань палац було знищено, а на його місці на початку 1930-х років споруджено примітивної архітектури лікувальний корпус санаторію. І чудом, в затишному куточку здичавілого парку, залишився мавзолей як згадка про минулі часи. На цоколі польською мовою викарбувано: «Планував Владислав Городецький» та «Будували Костянтин і Яніна з Потоцьких подружжя Потоцькі. 1904». Це, чи не єдиний напис, що свідчить авторство В.Городецького. Будівля мавзолею виконана в стилі романської архітектури. Невеличкий меморіальний ансамбль у Печері є справжнім шедевром архітектури історизму, однією з кращих робіт Владислава Городецького.



Талановитим земляком у нас, на Поділлі, були спроектовані також Шпиківський цукроварний завод та будинок управителя шпиківськими маєтками, в Рахнах-Лісових _ каплиця для палацу.
Черкаси зобов'язані В.Городецькому спорудженням вишуканого приміщення у стилі модерн для жіночої гімназії, Мошни - двоповерхової лікарні, Волинь - греблі і шлюзів.
Мав відомий будівничий інтерес і до Криму. В Симферополі він спорудив власний завод вуглекислоти і штучного льоду, в Євпаторії звів собі віллу.
Вочевидь Городецький був улюбленцем долі, йому вдавалося все, за що не брався. Є багато публікацій, які знайомлять і відкривають його як людину різнобічних обдарувань. Його знали не тільки як архітектора, але і як художника-монументаліста. Він розписував плафони, прагнув осягнути секрети фрескового живопису.
Річ дивна і гідна уваги - прихильність Владислава Владиславовича до матері-природи, його мисливська пристрасть. Він по праву вважався стрільцем світового класу, великим авторитетом у цій справі. Полював по Сибіру, в Монголії та Тібеті, на Алтаї, Кавказі, Закаспійському краї, Східній Африці. Повертаючись із далеких мисливських мандрів, Городецький виготовляв із здобутих трофеїв чучела тварин і птахів, які ставали музейними експонатами.
Про своє мисливське життя В.Городецький повідав в ілюстрованій власними малюнками і фотографіями книзі «В джунглях Африки. Дневник охотника».
В житті Владислав Городецький був спокійною, врівноважено товариською, цікавою висококультурною людиною, людиною високих чеснот серця, розуму, доброти та лагідності.
Тридцять років невтомної і натхненної праці Владислава Городецького у Києві збагатили столицю унікальними архітектурними шедеврами, а їх автору принесли заслужену славу і неабияку заможність. Немає сумніву, що наш талановитий земляк залишив би улюбленому місту ще немало своїх архітектурних автографів, якби не руйнівний подих більшовицької революції.
Свідок величезних соціальних потрясінь в Україні, повністю втративши всі свої маєтності, нажиті сумлінною працею, В.Городецький навесні 1920 року разом з дружиною Корнелією Йосипівною Марр (її батькові належали підприємства харчової промисловості на київській Куренівці) емігрував до Варшави. Там він працював в Міністерстві суспільних робіт як архітектор. В Польщі за його проектами було споруджено в Пьотркові Трибунальському критий ринок і водогінну вежу, в Радомі і Любліні - водогінну вежу та механізовані бойні, а в останньому ще й електростанцію. Майже всі ці споруди збереглися.
У 1928 році його запросили в Іран на посаду головного архітектора синдикату, що займався прокладанням перських залізниць. У Тегерані В.Городецький на замовлення уряду споруджує театр, вокзал, розкішний палац для шаха, фешенебельний готель. Ці вишукані будівлі збереглися до наших днів.
Помер Городецький 3 січня 1930 року від серцевого нападу у спорудженому ним готелі далеко від України, Києва, якому віддав найкращі роки життя. Похований на римо-католицькому цвинтарі Долаб у Тегерані.
На його могилі встановлено просту кам'яну брилу сірого кольору, яким він так широко користувався у своїх спорудах. Напис на камені викарбувано польською мовою: «С. п. Владислав Лєшек Городецький. 23.5.1863-3.1.1930. Професор архітектури».
Людина живе, допоки її згадують. Архітектор В.Городецький нагадує про себе своїми творами. Він живе в Україні, Польщі, Ірані, живе в гарних будівлях, залишених людям.
На пошану пам'яті славетного сина Подільської землі одна із вулиць Києва, біля Хрещатика (вулиця Карла Маркса, колишня Миколаївська), яку він проектував, де спорудив кілька будинків, де якийсь час жив, за розпорядженням Київської міської держадміністрації від 12.03.1996 року названа іменем Архітектора Городецького.
Архітектурна спадщина В.Городецького - яскраве творче явище в історії архітектури України, за якими стоїть яскрава особистість. Велич споруд талановитого зодчого у Києві не перестає викликати подив і захоплення нових поколінь киян. Про це свідчать результати конкурсу «Факты» - ХХ век», проведеного в Києві у 2000 році, де в номінації «Архітектор століття» безальтернативним переможцем визнано В.В.Городецького.