Фото з сайту http://pryluky.osp-ua.info/foto

Офіційно вважається що перша згадка про Прилуки відноситься до 1085 року. Чому саме цей рік? Прилуки згадуються в Іпатівському літописі, як місто-фортеця що боронила рубежі Київської держави від кочових племен степу. А цей літопис датується 1085-1092 роками. А може 1100 роком?
Прилуки згадуються і у “Повчанні” Володимира Мономаха. Мономах згадує Прилуки, як місто в якому він зміг сховатись від половців коли чи то полював, чи то повертався з походу, чи то просто прогулювався своїми володіннями. Випадок рідкий. В основному сам Володимир ганяв по степах половців. За свій вік він здійснив 83 походи на кочовиків і літописці пишуть, що були вони досить успішними. Укладав з половцями мирові угоди 19 разів. Полонив 300 половецьких князів, причому 200 з них ... стратив.

Фото з сайту http://pryluky.osp-ua.info/foto

Для мене взагалі загадка, звідки взялася назва Прилуки. Дехто вважає що назва походить від того, що до берегів річки Удаю, на якій розташоване місто, прилучалися торгові судна. Про судна не знаю, а версія ця, як на мене, точно за вуха прилучена.
В 1092 році все ті ж половці розорили Прилуки. Місто швидко відбудувалось й було знову укріплене. Але під час походу 1240 року монголо-татар на Русь Прилуки були повністю спалені.
Слідуючи згадка про Прилуки датується вже аж в 1459 роком, як про місто що входило до складу Великого князівства Литовського.
Після підписання 1 липня 1569 року Люблінської унії між Литвою й Польщею, Прилуки входять до складу новоствореної держави Речі Посполитої.
В передостанній рік правління в Москві Бориса Годунова (1604) його військо повністю знищило Прилуки разом з усіма мешканцями.
Поляки за допомогою українських козаків москалям помстилися (походи 1605 і 1609 року), а володарі Прилук князі Вишневецькі знову відбудували й заселили місто.



За періоду Гетьманщини, Прилуки стають полковим містом, однією з найбільш укріплених фортець Лівобережної України.
Місто бурхливо розвивається, пожвавлюється торгівля. Прилуки заселяються й забудовуються козацькою старшиною. В місці діяла козацька канцелярія, скарбниця та суд.
Саме споруда полкової канцелярії є офіційно найстарішою спорудою Прилук (1708 рік). Цей будинок в бароковому стилі ще називають кам’яницею Галагана, за іменем полковника Галагана. Пізніше тут розташовувалась полкова скарбниця. Тут свого часу зберігалась полкова казна, клейноди й всі атрибути Прилуцького полку.
В місті, що налічувало на той час близько 7500 жителів, проводилось чотири ярмарки на рік
В 1705 - 1720 роках полковник прилуцького полку Гнат Галаган зводить на місці згорілої дерев’яної церкви з солом’яним дахом Святого Спаса кам’яний Спасо-Преображенський собор в пізньобароковому стилі.

Поруч з собором зводиться двоярусна дзвіниця до якої добудована однонефна церква Святителя Миколая Чудотворця. Під куполом дзвіниці раніше були влаштовані годинники, але вони, нажаль, не дожили до наших часів.

Фото з сайту http://pryluky.osp-ua.info/foto

Є версія, що Миколаївська церква являла собою східну вежу кріпосної стіни, яка оточувала міський дитинець.

В Спасо-Преображенському соборі, його фундатор - Гнат Галаган, був похований після своєї смерті.



Взагалі, про цього полковника відгуки в українських джерелах не дуже чемні, ось наприклад один з таких відгуків:
“Гнат Галаган розпочав життєвий шлях на Запорожжі, де завдяки непересічним природним даним став полковником. У 1706 р. очолив запорозький загін, який брав участь у Північній війні Росії зі Швецією. Очевидно, тоді ж він опинився в оточенні гетьмана Івана Мазепи, бо вже 1708 р. обійняв посаду полковника. При переході гетьмана на бік шведів був разом із ним, водночас одним із перших зрадив його, ставши найактивнішим прибічником російського царя Петра I. Посланий на здобуття Запорозької Січі буремного 1709 року, прилуцький полковник вдався до такого... про що й досі живуть перекази. Ще при гетьмані Мазепі Гнат Галаган осадив компанійський Чигиринський полк, його знали козаки і довіряли. Коли Галаган з білим прапорцем з''явився на запорозькому ретраншементі під час бою січовиків з царським військом і закричав: "Я полковник Гнат Галаган! Мене ви добре знаєте! Клянуся чесним хрестом і образом Богоматері: усім помилування, мирова, і кожний піде, куди схоче! Кладіть на купу рушниці, списи, шаблюки, пістолі! Усім буде прощення!", - оточені зусібіч запорожці вирішили не проливати християнської крові і поскладали зброю на велику купу, а тоді... противне військо наструнчило свою зброю і заходилося вирізувати безборонних козаків упень... Де те Галаганове слово й поділося.
За таку послугу цар Петро подарував Гнатові Галагану звання чигиринського (1709-1714), а потім прилуцького (1714-1739) полковника і маєтності на Прилуччині. Зокрема Сокиринці віддав Галаганові "царський гетьман" Іван Скоропадський 1716 року. По отриманні Сокиринців Гнат скупив, не питаючи про бажання чи небажання, ще й ґрунти і двори у козаків і селян сусідніх Дігтярів
За часів свого правління в полках запам’ятався сучасникам надзвичайною жорстокістю й пихатістю як у стосунках із старшиною, так і з козаками та селянами. Поводив себе незалежно, часом - і зухвало, навіть із гетьманами Іваном Скоропадським та Данилом Апостолом, а також генеральною старшиною. У результаті захоплення земельної власності багатьох козаків, селян, старшини збільшив свої маєтності, про що свідчать численні скарги, а також судові справи, що велися в Генеральній військовій канцелярії, Генеральному суді та інших установах Гетьманщини XVIII ст.
Спокутуючи свої гріхи, чи, можливо, дотримуючись тогочасної традиції, Гнат Галаган, як і багато інших українських можновладців, зафондував церкву в м. Прилуках, де й був похований у 1748 р”.
Ось така історія. Сумна трохи, та що поробиш. Таких постатей в нашій історії, нажаль, достатньо.
Ну? Вертаємось в Прилуки?
У 1782 році Росія ліквідовує полковий устрій в Україні. Гетьманщина була розділена на намісництва, а згодом на губернії. Полкове місто Прилуки, перетворюється на звичайне повітове містечко.
В 1789 році було відкрито перший навчальний заклад – мале повітове училище. Складалося воно з 2-х класів.
Мали Прилуки досить багато православних храмів.

Фото з сайту http://pryluky.osp-ua.info/foto

Один з таких храмів був зведений на колишній Базарній площі. Правда, зараз це вже фактично храм колишній. А називався він раніше собором Різдва Пресвятої Богородиці. Нині це приміщення відділу Чернігівського обласного державного архіву.
В Інтернеті про Прилуки є принаймі три сайти, але історія Прилук і опис місцевих архітектурних пам’яток повторюється на тих сайтах просто слово в слово. От и про собор Різдва



Богородиці там дається ідентична інформація. Що ж, повторю її і я:
“Кілька пам''яток залишив нам і вік 19-й, що в архітектурі вважався епохою класицизму, класичного ампірного стилю. Найкращою спорудою цього стилю в Прилуках є собор Різдва Пресвятої Богородиці, побудований у 1817 році (вірна дата – 1806 рік. Кифоренко С.) на місці двох найстаріших прилуцьких церков. Перша з них, як її тоді називали церква Пречистої Святої, побудована ще в 1618 році й простояла майже ціле століття. В 1697 році на її місці побудована нова дерев’яна церква, яка згоріла під чає пожежі 1781 року разом з іншими дерев’яними будівлями. Існуючий нині собор заклали у 1806 році. На його спорудження зібрали кошти серед прилучан, дві тисячі рублів пожертвував сам російський імператор Олександр Павлович Романов. Будував собор майстер з півночі Чернігівщини Федір Заболоцький. Муровану, кубічну споруду вінчав півсферичний купол на круглому барабані. Фасади прикрашені фронтонами і чотириколонним портиком. Всередині, на стінах збереглися залишки олійного розпису почату 19 століття. Біля стін собору стояла мурована двохярусна дзвіниця, споруджена у кращих формах пізнього класицизму і розібрана на цеглу у 1930-х роках”.
І ще одна цитата з тих же сайтів:
“У цей же період побудовані церкви у приміських районах, які збереглися до наших днів і являються оригінальними архітектурними пам"ятками міста. Це Іванівська церква - дуже гарна, ошатна кам’яна, п’ятикупольна споруда з високою, стрункою дзвіницею, побудована 1865 року на Квашинцях /вул.Драгоманова № II/. Нині храм діючий, реставрується. Така ж мурована, разом з дзвіницею, однокупольна Миколаївська церква, побудована у 1856 році з елементами українського модерну на Сорочинцях /вул.Шмідта/. Значні кошти на її будівництво надав поміщик Микола Іванович Величко”.

Фото з сайту http://pryluky.osp-ua.info/foto

Взагалі дивно, що Іванівська церква зберегла свою назву. Справа в тому, що її побудова відбулась завдяки гетьманові Івану Мазепі. А він, як відомо, був приданий анафемі російською церквою. Але, як би там не було, церква залишилась Іванівською. Перша церква з цією назвою і на цьому місці була побудована в 1708 році. В 1780 році була перебудована. А вже нинішня Іванівська була зведена в 1865 році.

Фото з сайту http://pryluky.osp-ua.info/foto

У другій половині ХІХ століття в Прилуках налічувалось сім церков та дві єврейські синагоги. Діяла міська пошта, десятки дрібних підприємств, парові млини, тютюнові фабрики, чоловіча та жіноча гімназії, міські училища, бібліотека, земська лікарня. При Свято-Преображенському соборі діяли церковно-приходська школа, шпиталь і бібліотека.
В Прилуках тричі бував Т.Г.Шевченко, в 1845, 1846 та 1859 роках.
В 1889 році закінчується будівництво Стрітенського собору у вигляді тринефної базиліки з трьома банями над головним входом. Не типовий стиль для Чернігівщини.

Як видно на фотографії бані не збереглися. Зараз тут розміщений місцевий краєзнавчий музей, який, коли я був в Прилуках, чомусь був закритий. “Чомусь” тому, що в той час коли я був біля музею, згідно таблички він повинен би бути відчинений.
Будувався Стрітенський собор пам’ять по загиблому російському імператору Олександру II.

У 1893 році через місто прокладено залізницю, що сприяло розвитку промисловості.
На початок ХХ століття місто збільшилося майже вдвічі, в цей час налічувалося більше 4 тисяч дворів, а населення зросло до 22 тисяч (1910 рік).
Під час громадянської війни влада в Прилуках, як і по всій Україні, змінювалась безліч разів. Та все ж в 1919 році був заснований саме той краєзнавчий музей. Правда собор закрили, але то для нової влади була дрібниця.

Потрібно зазначити, що музей мав велику і надзвичайно цінну художню колекцію, яка складалася з творів українських, російських та західноєвропейських художників XVII – XIX століть. Всі ті твори були зібрані в покинутих дворянських садибах. Зрозуміло, що гегемони багато чого розтягнули, але навіть те що вдалося врятувати засновнику Прилуцького музею професору Маслову, могло стати окрасою будь-якого столичного музею. Основою музею стала збірка Ґалаґанів з їхнього Сокиринського палацу.
В 1953 році багато експонатів музею було перевезено до Чернігова. Вдалося взнати, що зараз в музеї розміщена лише невелика історична експозиція і виставковий зал, природнича експозиція, фондосховище та експозиція про життя і подвиг Олега Кошового - одного з організаторів і керівників підпільної організації "Молода гвардія". О.Кошовий був родом з Прилук.
В 1992 році, на честь 900-річчя Прилук, був встановлений пам’ятник князю Мономаху. Автор монументу місцевий скульптор Семен Тихонович Каптур. Місце вибрали гарне. На



крутому березі Удаю, на місці стародавнього валу. Панорама чудова відкривається. Але, бачили б Ви, скільки там зараз сміття і лайна. Навіть монумент розмальований в стилі графіті. Жахи господні...
Взагалі, Прилуки залишили не дуже приємне враження. Наче місто з тисячолітньою історією, а справді старих споруд майже не залишилось. А ті що є, перебувають не в кращому стані. Виключення, хіба що Спасо-Преображенський собор. І то, вдалося почути, як лаявся по телефону його настоятель з місцевими чиновниками, котрі не хотіли давати дозвіл на встановлення паркану навколо церкви щоб хоч якось уберегтися від навколишнього смітника. Поруч з собором розміщений ринок. Можна уявити, що робиться навкруги...

Досить про сумне.
З Прилуками пов’язана доля багатьох визначних діячів нашої культури.