Село, що розташоване в північно-західній частині Міжгірського району Закарпатської області біля невеличкого витоку однієї з приток річки Ріка (пробачте за тавтологію, але такі вже тут топоніми). Від Пилипця до райцентру близько 25 кілометрів, але більшість гостей Пилипця потрапляють сюди з боку залізничної станції Воловець. Залізнична станція Воловець по сумісництву являється адміністративним центром сусіднього району Закарпатської області. До Воловця, до речі, від Пилипця кілометрів на десять ближче буде ніж до Міжгір`я.
Власне село Пилипець розкинулось на висоті 700 – 750 метрів над р.м. і манить до себе чисельних любителів активного зимового відпочинку, а перш за все гірськолижників. Про лижі буде трохи нижче.

Пилипець вперше згадується в письмових джерелах в 1463 році, але тоді він мав назву Верпелепець.

В радянському виданні 1969 року «Історії міст та сіл УРСР. Закарпатська область» про Пилипець і пилипчан/верпелепчан пишеться наступне:
«Основним заняттям жителів у давнину було тваринництво, побічним – землеробство. Вони вирубували ліси й чагарники, спалювали їх і на цих місцях садили городину, сіяли овес. Такий спосіб обробітку й удобрювання ґрунту пилипчани застосовували до недавніх часів. Мешканці Пилипця в епоху середньовіччя жили в низеньких хатинках з нетесаних смерек, без димарів, з віконцями, «заскленими» тваринним міхуром. Вогонь розкладали на глиняній долівці між камінням, а для диму залишали отвір в середині даху. Нерідко разом з сім’єю селянина в хаті перебувала худоба.
В XV-XVIII століттях Пилипець був не окремим селом, а присілком південнішого села Ізки, розміщеного вздовж річки Репинки. Документи XVIII століття називають його Ізки-Пилипець (Хвилиночку… В тому ж виданні «Історії міст та сіл…» пишеться, що «Згадка про Ізки є в документах 1600 року». Тобто Пилипець майже на півтора століття старший. Як же він став присілком? Та ще й в XV столітті ..? - Кифоренко С.) Територія. На якій знаходився присілок, належала в XV столітті феодалам Урмезеям, а з 1467 року – Довгаям ( в той рік Довгаї купують чисельні земельні володіння в Закарпатті, в тому числі в нинішньому Міжгірському районі - Кифоренко С.). У середині XVII століття Ізки з присілками уже були власністю Жігмонта Ліпчая. Перші відомості про феодальні повинності, залишені ним (1646 рік – Кифоренко С.), свідчать, що селяни Пилипця платили від цілого наділу (лана) по 6 флоринів і 1 шкурки куниці на рік та виконували панщині роботи.»

В описі повинностей того часу, що склав Жигмонт Ліпчай є така цікава фраза: «З підданих, що зобов’язані платити оброк, коли з божої ласки збагатіють, вільно буде мені брати більше дані, але якщо збідніють, то доведеться приписати їм менше».

Але крім повинностей й податків, що накладали на місцевих жителів місцеві володарі, потерпали вони також і через чисельні міждержавні суперечки. Закарпаття пережило хвилі татарських набігів, угорсько-польське протистояння середини XVII століття і врешті решт захоплення цих земель Габсбургами. Крім цього були чисельні епідемії, неврожаї та стихійні лиха.

Але, якби там не було життя в Подобовці продовжувалося.
Після придушення австрійською короною повстання Ференца ІІ Ракоці (1703 – 1711 роки) Пилипець стає власністю магнатів Телекіїв.
Про подальші два століття історії села відомостей я знайшов дуже мало – панування Габсбургів, панщина на місцевих феодалів і духовенство, відміна панщина у володіннях Австро-Угорщини й т.п..
Ну а вже в другій половині ХІХ століття за даними істориків життя в цій частині Закарпаття пожвавлюється. В 1872 році починає споруджуватись залізнична колія, що з’єднала Львів та Мукачево, споруджуються чисельні приватні лісопильні. Але та частина пилипчан що не мала роботи на промислових підприємствах змушена була або далі тягти важку селянську лямку або виїжджати в еміграцію за океан.

Після Першої світової війни значна частина Закарпаття опиняється у складі новоствореної Чехословаччини, але периферійне розміщення цих земель відносно Праги, ніби законсервувало хід історії в Пилипці. Ну а вже за радянських часів Пилипець стає одним з найбільших сіл Між гірського району.



Що стосується життя села за період незалежної України, то тут перш за все потрібно відзначити, що цей період відзначився будівництвом в селі декількох гірськолижних трас.
Три витяги «Затишок» (450 м), «Магура» (900 м) та «Боржавські полонини» (1500 м) перетворили Пилипець на один з центрів зимового відпочинку в Україні, причому досить комфортний центр. Схили вкатуються ретраком, будуються досить пристойні готелі, бази та ресторани, розвивається краєзнавчий туризм.

Фото не моє, а з сайту http://nataliya.kiev.ua
Тому, якщо Ви шановні кияни, захочете побувати в Пилипці, то просто завітайте в Пирогово:-)