Ця місцевість була заселена ще в сиву давнину. Під час археологічних досліджень були виявлені предмети доби неоліту (IV тисячоліття до н.е.) та доби бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.).
Перша письмова згадка за „Історією міст та сіл Закарпатської обл. УРСР” відноситься до XIV ст.. Цю ж інформацію вказують і інші джерела. Підозрюю що взята ця дата з тої ж „Історії міст та сіл...”, але Дмитро та Іван Поп в своїй книзі про замки Підкарпатської Русі вказують, що ще в ХІІ столітті манахи-тамплієри побудували в Середньому замок. Справді замок в Середньому був побудований тамплієрами. Хоч і напівзруйнований, але він зберігся до наших часів і поправу вважається однією з головних пам’яток Закарпаття.

В період середньовіччя тамплієри, які мали неабиякий підприємницький хист, „порішали питання” і отримали право на торгівлю солотвинською сіллю. Соляний шлях з Підкарпатських копалень в Європу проходив через Закарпаття. Тамплієри дуже добре вміли не тільки торгувати, а й захищати свої економічні інтереси. Вони швиденько зводять вздовж всього соляного шляху низку укріплень, які використовувались як митні пости, а при потребі і як пункти дислокації невеликих військових гарнізонів, що оберігали той соляний шлях.
Одне з таких укріплень збереглося в Середньому.
Це характерна для Західної Європи ХІІІ століття оборонна споруда у вигляді башти донжону (башти останньої оборони). Як правило такі башти були дозорними і не призначеними для тривалого проживання. Але якщо була необхідність, вони могли стати потужними пунктами оборони, бо мали добру зону огляду й з неї можна було вести круговий обстріл. Крім того такі башти мали кругову систему валів і ровів. Ці складові мав і Середнянський замок. До того ж перша лінія його валів, що влаштовувалась паралельно




стінам башти була підсилена кам’яним муром з циліндричними наріжними баштами. Слідів правда від тих передових укріплень зараз майже не залишилось.

Цитата з „Замків Підкарпатської Руси”:
„Середнянський замок утворює всього лиш одна чотирикутна могутня кам’яна башта-донжон (18,6м х 16,5м) – головна й найбільш характерна ланка романської середньовічної твердині, прообразом якої були давньоримські прикордонні сторожові вежі на Рейні та Дунаї. Спочатку донжон Середнянського замку був трьохярусним з балковим міжповерховим перекриттям. Кладка стін башти кам’яна бутова. Для більшої міцності кути башти з зовнішньої боку викладені кам’яними квадратами, а стіни з обох боків акуратно облицьовані відшліфованим каменем, що не тільки підсилювало міцність стін башти, але й значно пом’якшувало суворість споруди. Висота башти сягає 20м, а товщина стін – 2,6м.

Вхід в башту-донжон з ціллю безпеки був розміщений на рівні другого ярусу по центру східної стіни. До нього вела з боку двору дерев’яна драбина, яка при необхідності (небезпеці) легко демонтувалась а то й спалювалась. Другий ярус утворювали три приміщення. В одному з них були сходи, які вели на третій ярус. Перекриття між другим і третім ярусами було плоске на дерев’яних балках. Стіни третього ярусу збереглися фрагментарно. З другого поверху ще одні білокам’яні сходи, фрагменти яких були виявлені під час недавніх археологічних робіт, вели на перший ярус. В першому ярусі було два приміщення – „східне” та „західне”, розміри яких 11,2 х 6 м. Посередині стіни, що розділяє приміщення й має товщину 1,3 м, пройма для дверей шириною 80 см. Неподалік „дверей” в підлозі „східного” приміщення видна яма, засипана камінням. Вірогідно тут був колодязь. ...” .
І т.д. і т.п. Кому цікавий детальний опис замку почитайте вищезазначену книжку.

Ми ж йдемо далі.
Отже, замок тамплієрів був „міцним горішком” і повністю виконував свої функції, але... Але тамплієрів „розкатав” Французький Людовік та інші європейські монархи, і їх Підкарпатські володіння прибирають до рук інші володарі.
В 1312 році замком в Середньому заволоділи монахи ордену св.Павла. Але замість того щоб спокійно молитись, вони вв’язалися в затяжні чвари за угорську корону. Це вилізло їм боком - після придушення королівської опозиції угорська корона конфісковує їх володіння й передає більш лояльним власникам.
Так як Середнє було досить ласим шматочком за нього починається нова серйозна гризня на місцевому рівні.
Завдяки благодатному клімату тут великого розвитку набуло виноградарство. Про це є навіть письмова згадка датована 1417 роком. Кількість населення зростала, адже через Середнє проходив ще й торговий шлях Львів-Ужгород.
В XV столітті Середньому надаються міські привілеї, а король Карл Роберт дарує новоспечене містечко магнатам Другетам. Але інші магнати – Палочі, після довготривалого протистояння закріплюють Середнє за своїм родом. В 1526 році в битві під Могачем турки громлять угорське військо і разом з королем гине останній представник роду Палочі по чоловічій лінії. Середнє і замок переходять до роду Добо. Починається нова доба в історії села,



пов’язана з родом Добо (вибачте за тавтологію). Нові володарі зміцнюють замок і розвивають виноробство в Середньому. Син Іштвана Добо з компаньйонами, силами полонених турок розширює і поглиблюю винні підвали. Їх загальна протяжність сягає на сьогоднішній день чотири кілометри. Про ті метробудівські роботи зараз нагадує викарбувана на камні 550 років тому табличка, що знаходиться в підвалах, які використовує нині місцевий винзавод „Леанка”.

Поряд знаходиться свіжа табличка - деревяна дошка, на якій вирізаний переклад старого тексу. Правда, чомусь на російській мові:
„Выдолблено стараниями знатных братьев наследников и владельцев замка в Среднем Франциска Стефана и Доминика Добо из Рускои. (Подвал) укрепили бойницами и рвом. Года Христового тысяча пятсот пятдесят седьм(ого)”.

Є також версія, що під винні підвали був пристосований підземний хід що сполучав Середнянський та Мукачівські замки, але то мені здається маловірогідним. Мені вдалося побувати в тих п’ятсотлітніх підвалах весною 2005 році і навіть відвідати місцевого вина в підземному дегустаційному залі.

За словами головного інженера винзаводу „Леанка” в тому залі коштували середнянські вина багато відомих людей - Брежнєв, Чаушеску й т.п..
Не знаю які вина подавали їм, але те що пробував я ... . Чесно кажучи - так собі. Кислувате трохи. Але хочу зазначити, що місцевий винзавод в 2005 році почав знову випускати знамениту „Троянду Закарпаття”. В 1966 році на міжнародній виставці в Софії середнянські вина "Троянда Закарпаття" та "Рислінг Закарпатський" були удостоєні золотих медалей, вино "Променисте" – срібної.

Виробництво „Троянди Закарпаття” припинилось з початком горбачовської антиалкогольної компанії і розвалом СРСР. В його букет добавлялось за технологією близько 30 компонентів і багато з них були привізні. Тільки зараз вдалося налагодити постачання всіх необхідних складових „Троянди Закарпаття” і знову виробляти це вино. Коштує пляшка „Троянди” в заводському магазині здається 38 гривень. Так. 38. Не мало. Зате простеньке вино можна купити прямо з бочки за 2-3 гривні за літр. Можна там купити також шипуче вино „Середнянський Замок” за 6,50.

До речі, знову про замок!

„Замки Підкарпатської Русі” пишуть:
„На протязі XVII – XVIII ст. Середнянський замок ще не раз міняв своїх володарів в вирі безкінечних австро-турецьких та австро-угорських війн. В цих війнах замок поступово руйнувався, ремонтні роботи ніхто не проводив, оскільки архаїчно непривітна кам’яна громада вже не відповідала стилю життя дворян XVIII ст. Відчутного удару замку було нанесено під час антигабсбургського руху угорських дворян під керівництвом Ференца ІІ Ракоці в 1703-1711 роках, після чого замок більше не відновлювався.”

Після придушення повстання Ракоці, габсбургські війська влаштовували небачений терор а Закарпатських селах, так як багато українських селян брало активну участь у тому повстанні на боці мадяр. Наслідком терору стало масове знелюднення сіл та містечок Закарпаття. В 1720 році в Середньому проживало лише 2 корінні родини, 19 родин переселенців та 11 родин дворян.
Поступово Середнє повертається до життя. В 1839 році в селі проживало вже 1578 чоловік, в 1891 році – 1861. В селі діяв монастир. Але так як і руїни замку вже не могли претендувати на статус могутньої фортеці, так і село Середнє вже не могло претендувати на статус міста.
В 1919 році Середнє, як і все Закарпаття входить до складу Чехословаччини, в 1939 році – до складу Угорщини, а в 1944 до складу СРСР.

Зараз в селі є три церкви. Я їх сфотографував, але до яких конфесій вони відносяться я не знаю.