В 1383 році князь литовський Вітовт дарує землі між річками Мурафою й Мурашкою своєму вірному васалові Василю Карачевському:
«Милостею Божою, ми Великий князь Вітовт, відомо чиним кожному доброму, хто на сей лист поздрить, аже єсмо допостили садити село, Княжую Луку, на сирому кореню у Подольській землі, у Каменецькім повіті межи річками Мурашками, до берега Морашки Сенковської з лісом, що звуть Стрів Ріг й Куликовими ліски, аже потоля, де впадає Морашка Сенковська у Морахфу Велику. Василеву Корачевському, слузі нашому, а дано єсмо єму зо всіми лісами і з дубравами і з полями і з сіножатями і з луками і зо всіма пожитками єму і дітям єго, і всім його потомкам на віки вічні…»

Потім ця місцевість називалась Карачева Пустинь. Ну а володіти нею нащадкам Василя віки вічні не вийшло. Яка тому причина стала не знаю, але через 200 років цими землями вже володіли магнати Замойські.
26 березня 1579 року король Стефан Баторій своїм універсалом повеліває канцлеру Речі Посполитої Яну Замойському збудувати тут фортецю. Останній береться за справу грунтовно і в 1585 році відомий архітектор-фортифікатор, італієць за походженням, Бернардо Морано на високому мисі закладає 5-ти бастіонний замок. Укріплення отримує назву Шаргород на честь католицького святого Флоріана Шарого. Цей святий був за однією версією родоначальником роду Замойських, за другою – просто його покровителем.

В 1588 році король Сигізмунд ІІІ надає Шаргороду Магдебурдію, герб, торгові та митні привілеї.. Всі купці, що проїзджали через місто були зобов’язані на два дні виставляти для вільного продажу свої товари. Нові жителі Шаргорода звільнялися від всіх повинностей й мита на 20 років. Крім того можна було вільно торгувати з татарами, турками, волохами.
Ну, а де торгівля - там …? Правильно, євреї!
Кінець 1580-х років час активного заселення євреями Шаргорода. Вже в 1589 році в місті зводиться синагога. До неї був прибудований хедер (школа для хлопчиків). Шаргородська являється, здається, найстарішою синагогою України. Вона зведена в так званому оборонному стилі і в її атиках й сьогодні можна побачити бійниці для ведення верхнього обстрілу.

«Історія української архітектури» під редакцією В. Тимофієнка:
«Синагога в Шаргороді (1589 р.) має великий (близько 15х15) молитовний зал, перекритий дев’ятьма квадратними в плані зімкненими склепіннями на попружних арках, що спираються на восьмигранні стовпи й товсті стіни. Рівні фасадні площини з арковими вікнами завершені карнизом, над яким встановлено атик хвилястого абрису, складеного з окремих ланок – забраних у стовпчики криволінійних щитів і наріжних циліндричних веж. Вісь головного входу на рівні аттика підкреслена масивнішим і вищим двоярусним щитом, оздобленим волютами.»
Цікаво, що євреї були зобов’язані платити податок настоятелю місцевого костьолу. Хоча, костьол в Шаргороді був зведений пізніше синагоги.
Костел св..Флоріана побудований в 1595 році. Є також версія про його будівництво ще пізніше - в 1627 році. Але особисто мені здається, що все ж «1595», в 1627 році будувався інший костел, Непорочного зачаття Діви Марії. Та й такий авторитет, як Дмитро Маликов пише про більш ранню дату. Взагалі в своєму путівнику «По восточному Подолью» він дуже добре описує костел Св..Флоріана.
«…сохранился старинный костел Флориана, в сакристии которого висит старинный портет-парсуна. На глухом темном фоне ярко выписано лицо: крупный нос, румянец во всю щеку, огромные усищи и умный, живой взгляд; чуть приглушенный блеск золотых пуговиц на жупане, золоченая булава – символ власти. В левом верхнем углу – родовой герб «Елита» (три скрещенных копья на красном поле ) в окружении начальных букв имени и титула: «Ян Замойский, канцлер и Гетман Велький Коронный» - даты жизни – 1542-1605. В нижней части холста на светлой полосе две строчки по-латыни: «Ян Сариуш Замойский, высший военачальник и канцлер коронный, общины шаргородской основатель». Костел открыт 3 ноября 1595 года и сохранился доныне с небольшими переделками.

Это – трехнефная базилика, сложенная из рваного известняка, оштукатуренная и побеленная. Фасад ее с довольно сдержанным декором и некоторой сухостью деталей имеет четкий запоминающийся силуэт – заостренные волнообразные очертания аттиков боковых нефов, повторенные в высоком среднем аттике, увенчанном небольшим полукруглым фронтоном с крестом. Интерьер обильно насыщен деталями, но все просто, все – на месте, освященное традициями. Цилиндрический свод с распалубками к окнам второго света сплошь покрыт великолепной орнаментальной росписью в духе «гротеск». Предполагается, что роспись относится ко времени строительства костела, однако она могла быть подновлена и в 1717 году, когда костел реставрировался после долгих лет забвения. Вероятно, еще позже выполнены из тонированного алебастра четырнадцать горельефов а рамах-порталах,



посвященных теме «крестного пути» и помещениях на пилонах и в боковых нефах. Они – словно иллюстрация к известному произведению для хора и органа Ф.Листа «Via Crucis» - «Четырнадцать остановок на крестном пути». Фигуры горельефов даны на живописном фоне. Обращает на себя внимание и великолепно исполненное, работы старых итальянских мастеров распятие в главном алтаре костела.»

Все в той же, 1595 рік, Шаргород здобувають повсталі козаки під командуванням С.Наливайка, але місто швидко відновлюється.
В роки визвольної війни Хмельницького, в серпні 1648 року, Шаргород беруть козаки Максима Кривоноса й Івана Ганжі (вирізали при цьому всіх євреїв). В березні 1649, місто витримало осаду трьох польський полків і лише в 1650-му році Шаргород відбиває в козаків Марцин Калиновський. В 1653 році Шаргород знову в руках Б.Хмельницького, але все ж Поділля на довгі роки залишається під владою Польщі.
Хоча, чому тільки Польщі? В 1656 році в Шаргороді й багатьох інших українських містах побував турецький мандрівник, а по сумісництву розвідник, Евлія Челебі. Він залишив опис Шаргорода, як укріпленого пятибастіонним замком міста, що обнесене дерев’яним частокілом, земляним валом та ровом з водою. Фортеця мала добрий арсенал та дальнобійну артилерію.
Можливо такі описи українських міст і допомогли султану в 1672 році відтягати у Варшави Поділля. З 1672-1699 Шаргород належав Туреччині і входив в так зване Сарматське князівство.
Турки, які цінували торгівлю заохочують переселення з Порти до Шаргорода єврейських родин. Синагогу правда вони переоблаштували під мечеть, а саме місто стали називати Кучук-Стамбул (Малий Стамбул).
В період турецького панування, в 1675 році, місто спробував взяти козацький полковник Морозенко, але його загін був розбитий, а сам він страчений османами, які вирвавши язика, прибили його цвяхами до воріт Шаргорода.

З 1699 року, Шаргород знову в складі Польського королівства. Життя міста налагоджується. В 1717 відбудовується костел Св..Флоріана. Були спроби відбудувати й замок, але з розвитком артилерії він втрачає своє військове значення.

Д.Малаков. «По восточному Подолью»:
««Троицын день 1706 года был днем победы иезуитов над православием – в этот день Львовский, Галицький и Каменецкий епископ Йосиф Шумлянский, который вместе был и архипастырем Подольского духовенства, торжестенно в Варшаве отрекся от православия и присягнул к прнятию унии сов сей епархиею» - читаем в одной старинной книге. Так на Подолье появились монастыри униатов-базилиан.
Тогдашний владелец Шаргорода магнат Станислав Любомирський пригласил на берега Мурашки монахов этого ордена, основавших тут монастир и школу (1719).
Уния встрелила резкое сопротивление православного населения. В 1726 году в Шаргороде возникло братство со своей школой, а спустя еще восемь лет вспыхнуло восстание под началом сотника шар городских надворных казаков Верлана. Приняв титул полковника, Верлан собрал под свои знамена значительные силы гайдамаков, намереваясь изгнать из края «иноплеменников» и присоединить Правобережье к России. Однако восстание потерпело поражение.
Около 1782 года новый владелец Шаргорода Иосиф Сосновский предоставил базилианам для постройки монастыря и школы-бурсы развалины замка и необходимые средства. Школа, в которой порой учились до шестисот учеников, славилась наравне с Барской. После присоединения края к России монастырь был обращен а православный, а школа – в семинарию, позже – в духовное училище.



В центре бывшего монастырского подворья, занявшего верхнее плато междуречья, высится видимый со всех мест Шаргорода и окрестных гор громадный собор Николая Мирликийского. Крупное, проработанное крупными же деталями крестовокупольное здание с массивным четырехколонным портиком на главном фасаде, обращенном, вопреки канону, на юг, а не на запад, было заложено еще при базилианах, успевших поднять стены только до первых окон. Завершено же строительство лишь в 1806-1818 годах, уже в православии. Монументальность собора резко контрастировала с мирской суетой шар городских обывателей, однако в каменной стене с башнями по углам и трехъярусной колокольней в центре, против главного фасада собора, возведенными в 1848 году, размещались лавки торговцев, вполне зримо сочетавшие святость обители с суетой мира сего.

К восточному крылу собора примыкает двухэтажный корпус келий с живописными крыльцами и лестницами. Поперек торца келий – длинное здание бурсы. Архитектура его проста, утилитарна и не лишена некоторого изящества. Примечательно, что такие же портики из спаренных колонн, что и при входе в собор, устроены и в здании бурсы и во втором этаже корпуса келий, только пропорционально уменьшенные. Над порталом бурсы высится восьмерик, утративший, по-видимому, прежнее завершение. Отсюда и сегодня каждые полчаса раздается бой в два колокола старых монастырских курантов. Гулкие коридоры, никак не выветривающийся «казенный дух», низкие крестовые своды и этот бой часов уносят в далекое прошлое. Само слово бурса, так живо вызывающее в памяти известное произведение Н. Помяловского, звучит как синоним неумолимой жестокости, зубрежки, полуголодного, холодного существования бурсаков – суровой необходимости попытаться выбиться «в люди» в захолустном местечке.
В 1840-е годы здесь учился замечательный украинский поэт Степан Васильевич Руданский (1834-1873). Каким громадным зарядом жизнерадостности и здорового подольского юмора должен был обладать сын бедного сельского священника села Хомутинцы близ Винницы, чтобы восьмилетнее пребывание в этих жестких условиях не только не сломило, но и развило прекрасное дарование! Наверно, именно удушливая атмосфера, в которой формировалась семинарская молодежь 40-50-х годов, порождала такое большое число безбожников и нигилистов-бунтарей. С семи лет учился Руданский в Шаргороде, потом в Каменце-Подольской семинарии и, наконец, вопреки воле отца, мечтавшего о духовной карьере сына, в Петербургской медико-хирургической академии. В Петрополе, как называл северную столицу Руданскмй, и родились знаменитые его «Співомовки», - юморески в стихах, полные доброго, веселого смеха над всем житейским, человеческим. Тут и хитрый цыган, и самоуверенный, надменный шляхтич, и скупой шинкарь, и проходимец-москаль, и, конечно же украинский крестьянин, который, попадая в смешное положение, приглашает и нас посмеяться вместе с ним…
По окончании курса Руданский получил место городского врача в Ялте, где много подвижнически трудился, сражался с толстосумами и отцами города, бесплатно лечил бедняков. Надломленный физически в голодные, нищенские юношеские годы тяжелой болезнью, обремененный служебными и бытовыми неурядицами, врач и писатель прожил недолго.
Выдающийся украинский писатель Михайло Коцюбинский (1864-1913) учился в Шар городе в другое время, в 70-е годы, но все в тех же условиях преследования всякой свежей мысли, всего передового. Тем не менее именно в Шаргородской бурсе



по прочтении сочинения юного Михайлика преподаватель, входя в учительскую, произнес: «Будем иметь своего литератора». И не ошибся.
Несколько позже здесь же учился и замечательный украинский композитор, мастер украинского хорового искусства Николай Дмитриевич Леонтович (187701921), автор классического «Щедрина».»

Незважаючи на зв''язок міста з такими визначними діячами української культури, Шаргород залишався класичним єврейським містечком. В кінці ХІХ століття в місті було 6 синагог, на початку ХХ – вже 9 .
Єврейська громада Шаргорода під час громадянської війни декілька разів страждала від погромів. Після закінчення війни, в середині 1920-х років в місті був створений єврейський колгосп «Красный Пахарь». Звучить кумедно, погодьтесь.
В 1926 році євреї складали 61% від загальної кількості населення Шаргорода (2697 особи), але вже в 1930-ті роки всі синагоги міста були закриті місцевою владою.
Під час Другої світової війни місцевій єврейській громаді, можна сказати, пощастило. Територія південного Поділля була підконтрольна румунам і входила до так званої Трансністрії. В місті було створене гетто куди переселялися євреї Бессарабії, Буковини й самої Румунії. Його чисельність доходила до семи тисяч євреїв. Хоча євреї шаргородського гетто й помирали від хвороб та голоду, але масових розстрілів румуни не проводили.

По війни національний склад Шаргорода суттєво змінився. В кінці 1940-х років в місті проживало близько тисячі євреїв, а після здобуття Україною незалежності єврейська громада налічує менше п’ятисот іудеїв.

Що ж стосується шаргородського замку, з якого власне й починалось місто, то він як і єврейська громада тане на очах. Зараз від нього залишились лише фрагменти стін та башта.