Фото з сайту http://cevolovets.blogspot.com/

Ця територія була заселена ще з ІІ тисячоліття до нашої ери, але перша письмова згадка про Воловець відноситься до 1433 року. Тоді він належав магнатам Переньї та Білкеям. Найпоширеніша версія про походження назви цього населеного пункту стверджує що назва закріпилася через те, що в давнину місцеві жителі напували волів в місцевому потічку Волівчик. А от де цей потічок і чому його так назвали – дідько його знає, прости Господи. Не бачив я його.

Фото з сайту http://cevolovets.blogspot.com/

В середні віки територія району була підпорядкована володарям Мукачівського замку і збереглися хроніки в яких говориться що ще в 1625 році капітан того замку Янош Баліндя дарує землі що входять зараз до Воловецького району Олексі Шімонові й обумовлює що останній мусить їх заселити. Права Олекси на ці землі було підтверджено також королівською грамотою від 1628 року.
Про пізніші часи історії Воловця відомо, що в 1645 році він перейшов у володіння героя мадярського руху за незалежність Дердья ІІ Ракоці, але після придушення його повстання землі що належали йому в Закарпатті австрійська корона подарувала коронному канцлеру Лотару Шернборну.
Ці володіння, що складались з чотирьох міст й більше ніж півсотні сіл склали, так звану, Мукачево-Чинадіївську домінію (Домінія - територіальна одиниця, що належала одному приватному власнику або державі. На Закарпатті крім домінії Шернборнів існували ще Ужгородська, Великобичківська та Мармароська державні домінії).
Зрозуміло, що такою величезною територією графи Шернборни особисто керувати не могли і в різних частинах Мукачево-Чинадієвської домінії господарювали їх управителі.
В 1830-ті роки в Воловці стає до дії цегляне й черепичне підприємство.
В другій половині ХІХ ст. промисловець Грінберг прибирає до рук значну частину навколишніх лісів й будує в Воловці лісопильний завад. Будинок Грінберга зберігся до наших днів і в ньому розміщена зараз школа мистецтв.

Фото з сайту http://transatlas.com.ua/

В 1872 році через Воловець починається будівництво залізниці Мукачево-Львів, що також сприяє економічному розвитку селища ( до речі, будували залізницю в Карпатах італійські робітники, що мали вже на той час досвід будівництва залізної дороги в гірських масивах Альп).
На 1900 рік в Воловці налічувалось 198 будинків і проживало 1284 особи (839 українців, 253 німця, 177 мадьяра, 11 євреїв, 3 словаки, 1 румун). На початку ХХ столітті працювала парова лісопильня. Містечко було центром Воловецького округу Австро-Угорської імперії.
Під час Першої світової війни через Воловець двічі прокочувалась лінія фронту. По закінченні війни, за Сен-Жерменською угодою (вересень 1919 року) Закарпаття увійшло до складу Чехословацької республіки й перебувало у її складі під назвою Підкарпатської Русі до 1938 року. Потім за рішенням Віденського арбітражу від Чехословаччина було забрано на користь Угорщини значну частину Закарпаття (півтори тисячі квадратних кілометрів з майже двухсотисячним населенням), в тому числі й Воловець.
Потім була Друга світова війна й вступ у Воловець радянських військ 9 жовтня 1944 року.
За радянських часів Воловець отримує статус селища міського типу з стандартним списком необхідної атрибутики - колгосп, лісгосп, будинок культури, універмаг й набір натуральних підприємств.

Фото з сайту http://cevolovets.blogspot.com/

Але завдяки своєму зручному розташуванню, все таки залізниця, в Воловці була побудована база гірськолижного спорту «Плай» й декілька простеньких бугельних витягів. Звичайно не в яке порівняння зі Славським Воловець не йде, але в ньому багато хто ставав перший раз на гірські лижі. При наймі, я добре пам’ятаю, що ще в студентські роки, по дорозі на Подобовець ми брали на «Плаї» прокатне спорядження. Зараз правда, без сліз і посмішки, ті постоли виробництва котроїсь з прибалтійських республік не згадаєш, а тоді це було ого-го. Але защібати їх доводилося у двох з кимось …

В принципі, Воловець надзвичайно бідний на архітектурні пам’ятки й можна було б навіть констатувати, що він їх зовсім не має, але все таки з ним пов’язана одна цікава дерев’яна церква, що експонується зараз в київському Пирогові.